Марина була сиротою, її з дитинства виховувала бабуся Мар’яна. Вона їй замінила і маму, і тата, і віддала всю свою любов, на яку тільки була здатна.
Шкода тільки люди не вічні і Мар’яни не стало у віці 83-х років. Тоді Марині було 30.
Дівчина дуже важко перенесла втрату єдиної близької людини і щоб приглушити моральний біль вона влаштувалася волонтером в будинок для людей похилого віку. Як вона каже сама їй хотілося їм всім допомогти, адже самотнім людям похилого віку найменше дістається любові і турботи.
Саме там Марина і познайомилася з 78-річною Антоніною Сергіївною. У жінки не було родичів, вона була зовсім одна. У неї був син, але він пішов з життя 33 роки тому. Вона до останнього жила в старенькій хаті в селі і працювала листоношею і не мала ніяких накопичень, тільки скромна пенсія.
Роки брали своє і жінка стала сильно хворіти, вона практично не могла самостійно себе обходити. До лікарні і магазинів далеко, грошей на лікування немає … Але за щасливим збігом обставин, їй запропонували переїхати в будинок для людей похилого віку. Звичайно, там життя не цукор, але краще ніж однієї. І раптово в її житті з’явилася Марина. За рік спілкування вони дуже прив’язалися один до одного.
Дівчина каже, що Антоніна Сергіївна їй дуже нагадує її бабусю. Марина приймає рішення оформити опіку над нею і перевезти її з будинку престарілих в свою квартиру.
Антоніна Сергіївна довго пручалася, вона не хотіла бути тягарем для дівчини, але Марина була непохитна.
На даний момент Антоніні Сергіївні вже 85 років, вона все ще живе з Мариною. Дівчина активно взялася за її лікування і тепер вона відчуває себе набагато краще.
А Марина вийшла заміж і у неї народився синок. Тепер вони всі разом живуть в одному будинку. Всі вважають Антоніну Сергіївну своєю рідною бабусею, адже за ці роки вона дійсно стала рідною людиною для них.
