Якось Господь послав своїх ангелів, щоб вони принесли Йому те найкраще, що побачать на землі.
І кожен ангел незабаром приніс дар Богові: хтось щиру молитву матері, інший слізне благання за солдата, а деякі – невтомні прохання за батьків, чоловіків чи дружин. Були серед принесених дарів і моління за хворих, немічних, за ненароджених дітей, за ворогів і кривдників… Радо приймав Господь ці дари, бо милосердні серця молилися не за себе, а за інших, випрошуючи для когось Божої благодаті.
Найдовше затримався на землі лише один ангел, усе шукав особливий дарунок для Господа. Але ось з’явився й він і сказав: «Боже, ось Тобі в дар сльоза грішника. Я побачив, як уночі той, якого зневажають люди, гірко плакав над своїми гріхами та молився про прощення. Узяв його сльозу й приніс Тобі».
І Господь сказав: «Ти дуже потішив Мене. Сльоза грішника, що кається, – найкращий дар!»
