Маленький хлопчик запитав маму:
– Чому ти плачеш?
– Тому що я – жінка.
– Я не розумію!
Мама обійняла його і тихо сказала: “Цього ти не зрозумієш, ніколи”.
Тоді хлопчик запитав у батька:
– Тату! Чому мама іноді плаче без причин?
– Всі жінки іноді плачуть без причин. – все, що зміг відповісти батько.
Потім хлопчик виріс, став мужчиною, але не переставав дивуватись: «Чому ж жінки плачуть?»
Нарешті, він запитав у Бога.
І Бог відповів:
– Коли Я створив жінку, я хотів, щоб вона була досконалою.
Я дав їй плечі – такі сильні, щоб тримати весь світ і такі ніжні, щоб підтримувати дитячу голівку…
Я дав їй дух – настільки сильний, щоб винести як пологи, так і будь-який душевний біль…
Я дав їй волю – настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають…
Я дав їй доброту – щоб любити дітей при будь-яких обставинах, навіть якщо вони ображають її…
Я дав їй силу – щоб прощати, навіть коли ви, чоловіки, приносите їй нестерпний біль…
Я дав їй мудрість – щоб зрозуміти вас… і віру – щоб чекати…
Я зробив її з його ребра, щоб вона оберігала його серце…
І нарешті, я дав їй сльози. І право проливати їх в горі і в радості…
Жінка – це квітка…
І тобі, сину мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її тілі чи одязі…
Її краса – в очах, які відкривають двері до її серця – того місця, де перебуває любов.
