З кожним днем все більше людей скаржиться на проблеми з мозковою діяльністю — на все зростаючу неуважність (тобто неможливість концентрувати свою увагу, збиратися з думками для вирішення якихось завдань), на складності із запам’ятовуванням інформації, на фізичну неможливість читати великі тексти, не кажучи вже про книги.
І просять дати їм щось для поліпшення мозкової діяльності в цілому і пам’яті, зокрема. Причому, як це не парадоксально, ця проблема характерна не тільки і не стільки для літніх людей, слабшати мізками яким, з одного боку, «належить за віком», скільки для людей середнього і молодше середнього віку. При цьому багато хто навіть не цікавиться, чому так відбувається — автоматично списують це на стреси, втому, нездорову екологію, на той же вік тощо, хоча все це навіть близько не є причиною. Серед моїх пацієнтів є ті, кому далеко за 70, але хто не має взагалі ніяких проблем ні з пам’яттю, ні з мозковою активністю. Так в чому ж причина?
А причина полягає в тому, в чому, не дивлячись ні на які докази, ніхто, категорично, не хоче відмовитися, від, так званої постійної, цілодобової «підключеності до інформації». Іншими словами, прискорена втрата ваших мозкових функцій почалася в той самий день, коли ви вирішили бути постійно «на зв’язку». І немає ніякої різниці — змусила вас до цього службова необхідність, нудьга від неробства чи елементарний острах бути «не на рівні», тобто, боязнь прославитися білою вороною, диваком в середовищі собі подібних.
Ще в 2008 році було відомо, що середньостатистичний користувач інтернету прочитує не більше 20% тексту, розміщеного на сторінці й всіляко уникає великих абзаців! Більше того, спеціальні дослідження показали, що людина, яка постійно підключена до мережі, текст не читає, а сканує як робот — вихоплює звідусіль розрізнені шматки даних, постійно перескакує з одного місця на інше, а інформацію оцінює лише з позиції «поділитися», тобто «А чи можна це «одкровення» комусь переслати?». Але не з метою обговорити, а, головним чином, з метою викликати емоції у вигляді анімованої «відрижки», що супроводжується короткими репліками і вигуками в СМС-форматі.
В ході досліджень з’ясувалося, що сторінки в інтернеті, як уже говорилось, не читаються, а побіжно переглядаються за шаблоном, що нагадує латинську букву F. Користувач спочатку зчитує кілька перших рядків текстового вмісту сторінки (іноді, навіть повністю, від початку до кінця), потім перескакує на середину сторінки, де зчитує ще кілька рядків (як правило, вже лише частково, не дочитуючи рядки до кінця), а потім швидко опускається до самого низу сторінки — подивитися, «чим справа скінчилася».
Тому найефективнішим способом подачі інформації рядовому інтернет-користувачеві є відображення інформації у вигляді перевернутої піраміди (тобто, згідно з принципом «чим нижче, тим менше») з обов’язковим виділенням ключових слів (щоб споживачі інформації розуміли, що важливо, а що — не дуже) і розкриттям не більше однієї думки за абзац. Тільки так можна затримати увагу на сторінці максимально довго. Якщо ж з спуском вниз по сторінці щільність інформації не зменшується або, навпаки, збільшується (як, наприклад, в цій статті), то на таких сторінках затримуються лише одиниці.
Моя особиста думка така:
Інтернет — це реальний наркотик. А що таке наркотик? Це зовсім марна річ, без якої будь-яка людина може чудово жити до тих пір, поки не спробує. А коли спробує, то залежність виникає довічна — наркоманія не лікується.
На проблеми зі сприйняттям інформації скаржаться люди всіх рангів і спеціальностей — від висококваліфікованих університетських професорів до сервісних працівників з обслуговування пральних машин. Подібні скарги можна, особливо, часто почути в академічному середовищі, тобто від тих, хто за родом діяльності змушений щільно і щодня спілкуватися з людьми (навчати, читати лекції, приймати іспити і т.д.) — вони повідомляють, що і без того низький рівень навичок читання і сприйняття інформації у тих, з ким їм доводиться працювати, рік від року падає все нижче і нижче.
Більшість людей відчуває величезні труднощі при читанні великих текстів, не кажучи вже про книги. Навіть блог-пости розміром більше трьох-чотирьох абзаців вже здаються більшості занадто важкими для сприйняття, а тому нудними і не заслуговують навіть елементарного вникання. Навряд чи знайдеться людина, яка не чула б популярного мережевого висловлювання «Занадто багато літер — не подужав», яке, зазвичай, пишуть у відповідь на пропозицію прочитати щось довше від пари десятків рядків. Виходить замкнуте коло — писати багато немає сенсу, оскільки це майже ніхто не буде читати, а скорочення обсягу переданої думки призводить до ще більшої недоумкуватісті не тільки читачів, але й письменників. В результаті маємо те, що маємо — масове отупіння.
Навіть люди з хорошими (в минулому) навичками читання кажуть, що після цілого дня переглядів по інтернету і лавірування серед десятків і сотень електронних листів, вони фізично не можуть почати навіть дуже цікаву книгу, оскільки читання вже тільки однієї першої сторінки обертається справжніми тортурами.
Читання просто «не йде», перш за все, тому, що:
а) не виходить змусити себе перестати сканувати текст, відшукуючи в ньому ключові слова;
б) абсолютно не засвоюється складний синтаксис, властивий більшості класичних, високомістких або наукомістких творів, який повністю відсутній в обміні телеграфною «СМС-відрижкою».
В результаті цього одне речення доводиться перечитувати по декілька разів! Найбільш відверті люди так прямо і говорять: я противний / противна сам (а) собі.
Але це ще далеко не все. Через постійне підключення до інтернету різко погіршуються такі навички людини, як здатність повертатися до вже колись осмисленої інформації, аналізувати прочитане і підключати уяву. Ще гірше те, що в 80% випадків люди ходять в інтернет за сумнівними розвагами, або черпають звідти інформацію, що має не те що нульову, а негативну культурну цінність.
При цьому більшість людей (особливо, молодих) прив’язані до своїх гаджетів настільки, що при загрозі виявитися вимкненими від мережі протягом хоча б одного дня відчувають не тільки психічну пригніченість, що межує з панікою, а й реальну фізичну ломку, що нагадує наркотичну. Не вірите? А ну вимкніть свою мильницю ЗОВСІМ і спробуйте прожити без неї хоча б 2-3 дні.
Є думка, яку я цілком поділяю, що здатність ефективно сприймати складні тексти, читати складну літературу незабаром стане елітарним привілеєм, доступним тільки особливій касті людей. Ідея ця не нова, оскільки ще Умберто Еко в романі «Ім’я троянди» пропонував пускати в бібліотеку тільки тих, хто вміє і готовий сприймати складні знання. А всі інші будуть в змозі читати лише вивіски та інтернет.
Коротше кажучи, ніякі таблетки, ніякі харчові добавки, ніякі дієти, ніякі лікарі не здатні зупинити деградацію мозку. Зупинити її може тільки одне — припинення надходження в систему обробки всілякого інформаційного сміття і щоденне завантаження мозку так званою «корисною інформацією». Процес цей надзвичайно складний, а для багатьох людей так і зовсім нездійсненний. Для багатьох поїзд, як то кажуть, вже поїхав.
Ще раз, коротко:
1. Гаджети, що забезпечують ваше постійне підключення до інформації / інтернету — смартфони, айпад тощо, без яких ви тепер навіть в туалет сходити не можете, — роблять вас практично дебілом з млявим, апатичним, з ледве «рухомим мозком», який не здатний думати і аналізувати. Але, як і всякий наркоман, ви, звичайно ж, переконані в зворотному — в тому, що ці мильниці роблять ваше життя нереально яскравим, насиченим, зручним тощо, а вас особисто — «сильно просунутою особистістю», яка завжди в курсі всього.
2. Завдяки цим пристроям, в ваш мозок безперервним потоком цілодобово надходить всіляке сміття, який загаджує ваш «бортовий комп’ютер» настільки, що ви придатні лише для виконання найпримітивнішої, низькокваліфікованої роботи. Ви не в змозі ні зв’язно говорити, ні писати, ні читати — ваша мова недорікувата і наповнена словами-паразитами. Розповідаючи комусь про щось, ви з труднощами підбираєте потрібні слова, а слухаючи когось — швидко втрачаєте смисл розмови і починаєте нудьгувати і позіхати. Писати ви не можете, оскільки практично в кожному слові починаєте робити помилки, а як використовувати знаки пунктуації — не знаєте навіть приблизно. Зате Ви круто робите селфі (і інші сміттєві фото) і стукайте до когось в Viber або WhatsApp.
3. Короче кажучи, слухайте погані новини: мобільний зв’язок потрібно використовувати тільки і лише в екстрених випадках. Наприклад, ви приїхали в незнайоме місто і не можете знайти особу, яка вас зустрічає — зателефонувати дійсно потрібно. Або ви спізнюєтеся на важливу зустріч — зателефонувати реально необхідно, тобто, потрібно налаштувати ваш гаджет тільки на прийом або передачу необхідної вам професійної і ділової інформації. А решту часу ваш гаджет повинен бути ВИМКНЕНИЙ. Втім, я уявляю собі, як вам незатишно від однієї лише думки про це.
4. Потрібно бути готовим до того, що все ваше оточення вас, м’яко кажучи, не зрозуміє — вам скажуть, що ви з привітом, зовсім ку-ку, що у вас дах поїхав. Наплювати і розтерти. Пам’ятайте, ви об’єкт для інформаційного нападу і вам потрібно захищатися. Як говорив президент CBS News Річард Селант: «Наша робота — продавати людям не те, що вони хочуть, а те, що потрібно нам».
5. І, нарешті, вам потрібно заново вчитися читати книги. Справжні паперові книги – розумієте? Не роздивлятися годинами підсліпуватими очима свою мильницю з екраном, а читати книги. Буде важко, але ви спробуйте. Силувати себе не потрібно — в перший день прочитайте півсторінки, на наступний — цілу сторінку, на третій день — 1,5 сторінки і т. д. Врахуйте, що організм буде всіляко цьому опиратися — буде і нудити, і ламати, і тягнути зайнятися чим завгодно, лише б мозок не напружувався.
