Біль та відчуття печіння при сечовипусканні – понад 150 мільйонів людей у світі щороку захворюють на цистит. Це захворювання частіше вражає жінок (кожна третя до 24 років встигає відчути на собі, що воно таке), але добряче дошкуляє й чоловікам, особливо в літньому віці, через проблеми з простатою.
Чи пов’язаний цистит із генетикою, чим він загрожує, чи завжди помагають антибіотики та народні засоби, при це пише The Guardian.
Поширеною є думка, що причиною запалення стає такий собі мікроб-хуліган, що потрапляє до сечового міхура. Проте чимало дослідників скептично ставляться до цієї теорії, оскільки й здоровий сечовий міхур – зовсім не стерильний.
За оцінками американських та британських вчених, у здоровому сечовому міхурі живуть понад 450 різновидів бактерій, а в сечових міхурах пацієнтів із захворюваннями сечовивідної системи – близько 600.
Зі слів професора Джеймса Малоуна-Лі, в його практиці бували випадки, коли він лікував від циститів бабусю, маму і доньку, тож, схоже, певна генетична схильність до цього захворювання таки існує. Із якоїсь причини порушується баланс мікробів у сечовому міхурі: якихось раптово стає набагато більше. Але наука поки не може пояснити, чому це відбувається, каже лікар.
Пацієнтам із гострим циститом зазвичай прописується короткий курс антибіотиків. Але в 20-30% випадків вони, на жаль, не діють. Запущений цистит може стати хронічним або привести до розвитку пієлонефриту.
Іноді на лікування важкого випадку циститу потрібен рік антибіотикотерапії. Але, як визнає Малоун-Лі, бувають випадки, коли зовсім позбутися інфекції неможливо, і в силах лікарів лише утримувати під контролем болісні симптоми.
Вважається, що від циститу помагає журавлиновий сік, точніше, речовина проантоціанідін, котра в ньому є і котра гальмує зростання бактерій у сечовому тракті. На жаль, нещодавно дослідники з Йельського університету дійшли висновку, що це не більше, ніж “міська байка”.
При циститі лікарі радять пити побільше води, але “вимити” погані бактерії неможливо, підкреслює Малоун-Лі. Натомість нерідко трапляється, що аналіз такої “розбавленої” сечі пацієнта показує, що він одужав, коли насправді це зовсім не так.
“Проводилися експерименти на мишах, які показали, що якщо сильно та агресивно вдарити по цих інфекціях у самому початку, ви їх позбудетеся. Але якщо нічого не робите, мікроби взаємодіють та змінюють фізіологію клітин сечового міхура, тож вони можуть заполонити його та стати стійкою хронічною інфекцією, яку складно знищити”, – говорить лікар.
Інфекція зазвичай ховається всередині клітин сечового міхура або біоплівках – мікроколоніях на його слизовій. Імовірно, вже незабаром нанотехнології допоможуть лікарям доправляти антибіотики саме туди, де вони потрібні.
Створенням таких нанокапсул якраз займаються фахівці Університетського коледжу Лондона. Через два роки вони планують розпочати клінічні випробування на людях.