Сили вичерпалися і жити більше не було чого, так вирішила одна жінка і лягла на ліжко. Лягла і лежить. Закрила очі і уявляє себе померлою, – так добре відпочивати і нічого не відчувати. Не думати, що грошей немає. Що чоловік невідомо де живе, приходить п’яний та скандалить – хоче забрати квартиру. І треба піднімати близнюків півторарічних – це так важко.
Діти плачуть, кричать, лізуть всюди, просять їсти, а їсти буває немає що. Треба прибирати, адже не можна, щоб діти росли в бруді. І кіт теж кричить і просить їсти. А ще линяє. І виходу нема. Нікому вона не потрібна, ніхто не допоможе та не врятує. Померти – це спати. Жінка давно не спала нормально, може рік…
Вона хотіла померти. І старалася рідше дихати, може, дихання саме припиниться? І прийде кінець її мукам. Вона навіть не плакала, до того вона втомилася і таким сильним був розпач. І поринула в похмуру дрімоту, впала в забуття…
І тут відчула, що діти пальчиками розплющують їй очі. Щось воркують лагідно, влізли на ліжко і пальчиками так очі їй розколупують. І наполегливо лагідно воркують. А кіт тикається мордочкою в обличчя і теж стурбовано муркоче дуже голосно. Мовляв, вставай, чого ти нас лякаєш? Відкривай очі зараз же!
І жінка засміялася. Не розсердилася, а розреготалася до сліз, як у молодості. Так, власне, вона й була ще юна – двадцять два їй було. Майже як коту. Але кіт був старий, а вона молода. Все життя попереду. І полежала вона хвилин п’ятнадцять, а сили повернулися. І очі їй розплющили її малюки – пальчиками. Відкрили те, що нічого жахливого не відбувається.
Вона всім потрібна.бЯкщо не мамі і не чоловікові, то своїм малюкам і дідусю-коту. Вони не дадуть заснути, звісно. Але вони й померти не дадуть, що вона зрозуміла. А потім все якось втихомириться. Зрештою, можна продати страший візок. І курточку. І ще зайняти у сусідів, вони добрі та дадуть на їжу.
І дали, звісно. І ще смаколиків поклали різних. Поганий день минув, уночі близнюки поспали спокійно, і настрій став зовсім іншим. Цілком померти не хотілося, хотілося жити і радіти.
І потім справді все налагодилося: робота віддалена знайшлася, чоловік відмовився від претензій на квартиру. І багато всього сталося різного, і хорошого теж, звичайно. Бо діти розплющили жінці очі. Пальчиками. Насильно, можна сказати. І змусили побачити життя та можливості. І тих, хто від неї залежить.
А хвилинна слабкість пройшла після короткого відпочинку – так часто буває. Полежить людина, розплющить очі і встане. Підніметься. І продовжить жити. Бо жити таки треба. Життя сповнене можливостей.
Автор: Анна Кір’янова
