Ми з мамою в дитинстві ходили відвідувати одну сліпу бабусю. Тоді лікарі відвідували пацієнтів на дому – це було нормально. Мама була хірургом-офтальмологом. Вона рятувала очі бабусі – залишки зору. І по вихідним іноді заходила до своєї пацієнтки; ну, і мене брала з собою.
І ще брала з собою різні частування. Тоді продуктів було мало; цукерки, котлети, шматочок ковбаси, сир, масло, печиво – все просте, всі тоді так жили.
Бабуся – вона зовсім бідна була. З мізерною пенсією – у неї не було трудового стажу. Вона жила разом з родичами; але окремо харчувалася. Я не розуміла в дитинстві всіх цих складних відносин. Але прекрасно розуміла, що про нас говорять.
Про мене, про маму і про продукти. Мама викладала молоко; і тітка в халаті голосним шепотом повідомляла лисому дядькові: «Молоко принесли. Напевно, скисло, ось і принесли!». Мама викладала курку; і тітка коментувала: «Курку принесли. Тухлу. Самі їсти не стали і принесли!». А про шоколадні цукерки повідомлялося, що у лікарів шафи ломляться від цукерок. Ось вони запліснявілі цукерки і роздають. І про ліки теж коментували так: це крадені ліки. Вкрали і принесли. Або безкорисні; які не допомагають.
І моя мама, гостра на язик, нічого на цей отруйний шепіт не відповідала. Мовчала спокійно. І просила бабусю сісти ближче до світла, закапувала їй ліки і тільки з нею розмовляла. І кивала, давала рекомендації, радила … Немов родичів не було. І ще іноді приносила святу воду – мама у мене віруюча була. І родичі злобно шепотіли, що такій людині не можна бути лікарем.
Про воду вони чомусь боялися погане говорити …
Я ще маленькою запам’ятала, як ненависне іншим чуже добро. Як воно злить і змушує шаленіти. Як злі хочуть знецінити все, що ми даємо і чим ділимося. А коли не виходить – хочуть знецінити нас. Стареньку було дуже шкода; дуже.
А по мамі я дуже сумую – її два роки немає на світі. Але вона мене багато чому навчила.
Правильно реагувати на злий шепіт – іноді ніяк не реагувати. Просто робити свою справу. А Бог всіх розсудить, як тихо говорила бабуся. Всі ТАМ будемо. Але поки ми тут – краще печивом пригощати, ніж знемагати від злості і лаяти чуже добро ..”.
Автор: Анна Кір’янова
