Серед моїх ровесниць є дуже багато жінок, які прожили все життя за маминими правилами й до передпенсійного віку усвідомили, що вони нічого в житті не досягли: сім’ї немає, грошей немає, світу не бачили.
Як же так вийшло? Адже така жінка дуже старалася робити все так, як вчила мама. А мама була хорошою жінкою, поза всяким сумнівом. Це я без іронії, якщо що.
Якщо вам зараз 40-45, то вашій мамі 65-75.
Ваша мама народилася і виросла без телефону, швидше за все, вона не користується Інтернетом або майже не користується, і це означає, що вона взагалі не знає нічого про поведінку і спілкування вашого покоління.
Вона не в курсі, що ті правила, яким вона вас навчала, підходять для середини минулого століття, але для сучасного світу вони вже музейний експонат.
Тобто, якщо ви виховані в традиціях середини минулого століття, то вам для особистого життя підійде чоловік, який вихований так само, а ще вам доведеться орієнтуватись на рівень потреб, властивий тому часу, і орієнтуватися на той рівень життя і заробітку.
Швидше за все, ви як раз той рівень якості життя і маєте.
А з чоловіками у вас проблема тому, що більшість ваших ровесників або давно щасливо одружені, оскільки адаптувалися до XXI століття цілком успішно, або спилися, тому що адаптуватися не змогли.
Тобто я не виключаю, що громадяни чоловічої статі, виховані в традиціях середини минулого століття, цілком пристойні, розумні, з зарплатою середини минулого століття і з таким же інтер’єром, на світі є.
Але навряд чи ви з ними зустрінетеся в цій реальності.
Ну, хіба що в особливих місцях збору людей з середини минулого століття. У бібліотеці, наприклад.
Ось тільки є підозра, що вам такий «нафталін» не сподобається.
Тому що ваші страждання через те, що ви нічого в житті не досягли, пов’язані з тим, що ви порівнюєте себе не з такими ж, як ви, не з тими, для кого головний критерій успішності – «бути хорошою дівчинкою», а з тими ровесницями, які щасливі в особистому житті, встигли зробити кар’єру і починають потроху насолоджуватися можливостями зрілих людей – захопленнями, подорожами, культурою і мистецтвом.
Тобто з тими, хто краще адаптований до сучасності.
Друга причина вашої самотності та відсутності будь-якого здорового «екшену» в житті – це той факт, що ваше життя побудоване для мами: все зроблено для того, щоб мама була вами задоволена.
Деякі з вас скажуть: ні, я з нею сперечаюся, я ж все роблю не так, як вона мені каже.
А інші скажуть – так, але я все одно не дуже хороша для моєї мами.
А ще інші скажуть: ось через те і проблеми, що я весь час сперечалася з мамою і не розуміла, яка вона була мудра.
Нема різниці.
І перші, і другі, і треті навіть не починали жити власним життям.
Тому, що власне життя – це коли у вас є власні орієнтири, які ви виростили самі.
Ваша проблема в тому, що ви нічого не виростили. Ви все життя користувалися маминим мірилом хорошого і поганого, не ризикуючи відступити в сторону, наламати дров і викристалізувати себе і свою систему уявлень про світ.
А навіть якщо і відходили в сторону і ризикували, то так і не змогли сформувати власний шлях, в кращому разі ви просто суперечите мамі, діючи від протилежного.
Ризик – ось чого у вас не було. Все ваше життя навколо мами було побудоване на страху ризикувати й втратити мамине схвалення, репутацію і всі «подарунки», які дає життя за правилами.
Я не хочу сказати, що це погано. Якби ви були задоволені таким вибором і вас влаштовувало б те, що ви не ризикували, то ваше сьогоднішнє ставлення до життя було б іншим.
Ви б говорили:
«Я молодець, я не ризикувала нічим, і тепер я маю стабільні 15 тисяч зарплати, затишну однокімнатну квартиру, яку я ділю з сином-підлітком, я пристойно і скромно виглядаю, скоро у мене з’явиться державна пенсія, до мене шанобливо ставляться товариші по службі. Я подобаюся чоловікам, але, на жаль, серед них немає настільки ж пристойного, як я, щоб міг стати мені парою».
Все перераховане – цінності середини минулого століття. І, живи ви в ті часи, ви б горя не знали.
Але ви живете в контексті сьогоднішнього світу і тому відчуваєте себе людиною, що відстала від реальності.
Коли така жінка просить у мене поради, якщо чесно, я розводжу руками.
Я відмінно знаю: для того, щоб вона надолужила згаяний час і можливості, їй доведеться розламати звичне життя, а перед пенсією це небезпечно – буде втрачено звичне оточення, яке не прийме змін, десь підведе здоров’я, та й психіка може не впоратися.
Адже доведеться пізнати про себе і про світ море інформації, яку ті, що ризикували, засвоювали поступово. Так і дах може поїхати. Ну і, звичайно, мама буде шокована.
Тому все, що я можу в такій ситуації сказати, – це «ламати дрова вже пізно».
Найкраще, що ви можете зробити тепер, – це почати, як мінімум, мудрішати, аналізуючи минулий досвід, щоб не вчинити зі своїми дітьми так, як вчинили ваші батьки з вами: не поховати дітей в архіві минулого століття.
Можливо, вам вдасться внести зміни у свою поведінку і поступово змінити й коло спілкування, і навіть рід діяльності.
Але це зажадає ризику і намірів впоратися з наслідками цього ризику: ви втратите старе життя. Безповоротно. І все погане, і все хороше, що в ньому є.
І я б запропонувала починати зі змін не зовнішніх, а внутрішніх: розглянути, хто ви й хто ваша мама.
Відокремити себе від неї, перестати оцінювати своє життя її очима.
Ризикнути подивитися на життя власними очима і перестати їх сором’язливо ховати від певної правди та про себе, і про маму, і про тата, взагалі про людей, і про реальність.
Вам доведеться у всьому розчаруватися, перш ніж ви розберетеся, як ви хочете і можете жити. І це розчарування зажадає мужності.
Вам доведеться подрібнити на крихти все, що ви знали про стосунки чоловіка і жінки й про те, як повинне бути влаштоване сімейне життя.
Також розсиплеться ваше уявлення про себе як жінку, оскільки ви взагалі себе не знаєте. І потрібно буде дізнатися багато чого про себе.
Яка Ваша думка з цього приводу? Чи правдиві слова психолога? Діліться думками в коментарях.