Коли 20 років тому я їхала в Італію на заробітки, то вдома залишила 20-річного сина Олексія і 18-річну доньку Ніну.
На той час ми з чоловіком вже були розлучені і жили окремо.
Діти теж виросли, тому я вважала, що вдома мене вже нічого не тримає і я спокійно можу їхати заробляти гроші.
Мені не подобалася та тотальна бідність, в якій ми жили: старенький будинок в селі, безперспективна робота, діти без освіти.
То ж першою моєю думкою було заробити гроші дітям на навчання в університеті.
Та на моє велике здивування, ні син, ні донька, вчитися не захотіли, вони сказали, що проживуть і без вищої освіти.
Тоді ми вирішили, що гроші, зароблені мною, ми будемо вкладати в будинок.
Стали будуватися, допомагав і син, і зять, бо донька невдовзі вийшла заміж і привела чоловіка до нас додому.
Спочатку ми планували зробити невеликий будинок, але по ходу будівництва апетити доньки росли, і вийшов величезний дім на два поверхи.
Грошей я їм ні на що не жаліла – що хотіли, то робили.
Коли син надумав одружуватися, я купила йому двокімнатну квартиру, щоб дві сім’ї не жили на одному подвір’ї.
Доньці не сподобалося, що я дала сину на квартиру 35 тисяч євро, але заради того, щоб вона в будинку залишилася сама, вона це витримала.
Приїжджала додому я не часто, раз в рік на Великдень чи на Різдво, і то на кілька днів.
З донькою наче все було добре, вона завжди повторювала, що дуже вдячна мені за все.
Останнім часом Ніна стала мені натякати на те, щоб я купила собі однокімнатну квартиру, щоб мала де жити, коли повернуся.
Я подумала, що дочка правду каже, адже ми вже звикли за стільки років жити окремо, то ж я купила собі однокімнатну квартиру і зробила там ремонт на свій смак.
Треба сказати, що моя донька Ніна жодного дня ніде не працювала, спочатку вона двох дітей народила і займалася ними, потім займалася домом.
Жила вона за ті гроші, які я 20 років їй висилала. Зять заробляв, але не так багато, як би хотілося.
І ось в цьому році я приїхала додому, але моя квартира ще не закінчена, то ж я поселилася в будинку.
Але жити зі мною цього разу донька вже не дуже хотіла, все питала, коли я переселяюся.
Натомість я помітила, що мені в селі так добре, що я не хочу в маленьку квартиру.
Тому подумала собі, що я хочу залишитися в селі, адже в будинку місця всім вистачить.
Якось Ніна попросила в мене 500 євро, а я їй так, напівсерйозно-напівжартома сказала, що пора їй вже про роботу думати, бо ж я не вічна, і коли я перестану заробляти, хто буде її утримувати?
Замість того, щоб подумати над цим, Ніна на мене дуже образилася. Вона сказала, що не очікувала від мене того, що я буду їй грошима потикати.
А коли вона почула, що я ще й не хочу в квартиру переїжджати, а хочу жити з ними, то взагалі розлютилася, нагадала, що ми не так домовлялися.
Мені 67 років, і мені так прикро, що словами не передати.
Виходить, що моя донька так нічого і не оцінила.
Фото ілюстративне.
