В околицях Вифлеєму жив собі один вовк. Він був справжнім пострахом для тутешніх пастухів, які мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий.
Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь звучали дивовижні ангельські пісні. Народилося Дитятко – такий маленький рожевий клубочок.
Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, усі як один, побігли, аби уздріти дитя. «Скільки метушні», – подумав вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що вони заходять до стаєнки, зупинився в тіні.
Пастухи принесли дари, привітали чоловіка й жінку, шанобливо поклонилися Дитині та вийшли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею та неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.
Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стаєнки, отож його ніхто не помітив, хіба Дитя. Воно розплющило свої великі оченята й дивилося на видовжену вовчу морду, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте Дитя не виявляло ознак страху.
«Ласий шматочок», – подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав Дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич.
І в ту мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, Дитя сказано: «Вовче, я дуже люблю тебе».
І тоді в темній стаєнці сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розірвалася і впала на землю, а з неї з’явився чоловік, який тут же впав на коліна, поцілував рученята Дитятка і став у тиші молитися. Потім той, хто був спершу вовком, вийшов зі стаєнки і звіщав усім: «Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу! Прийшов Месія, Він нас перемінить!»
Перемінювати створіння через любов – такий був Божий план. Хай здійснюється він не лише з тваринами…
Бруно Ферреро
