Бандити спалили село і забрали у матері дітей. Сама мати дивом врятувалася, але почорніла від горя. Цілими днями сиділа вона біля згорілого будинку й шепотіла:
– Господи, захисти і поверни мого синочка і мою донечку.
Люди намагалися відвести мати від згарища, нагодувати і заспокоїти.
– Ні, – вперто відповіла жінка, – я не змогла вберегти дітей від ворогів, так нехай моя молитва допоможе їм.
Довго сиділа мати біля обгорілого будинку й шепотіла слова молитви.
Раптом з лісу вибігли її діти. Коли радісні обійми і сльози вгамувалися, хлопчик гордо сказав:
– Мамо, я знайшов гострий камінь, перетер мотузку, і ми втекли.
– На нас в лісі величезний ведмідь напав! – Повідомила дівчинка з круглими від пережитого страху очима. – Він відкрив пащу, а потім раптом пішов.
– А в грозу блискавка нас не вбила. Ми під дубом ховалися, а блискавка як ударить! Дуб почорнів і впав, а ми цілими залишилися, – розповів хлопчик.
– Ми навіть в річці не потонули, – згадала дівчинка. – Брат думав, там мілко, а там глибоко було. Довго розповідали діти. Всі ахали, слухаючи їх, а один старий сказав:
– Молитва матері завжди слідує за її дітьми і береже їх.
