Одна жінка розлюбила чоловіка.
Він їй остогид. Нудний, невдаха якийсь – не вміє гроші заробляти, на заводі тяжко працює з ранку до ночі, а грошей мало.
Сидить на дивані; повільно будує будиночок на дачі. Хлюпає чаєм і їсть якось негарно. Що даси – то й їсть. Мовчазний. Тупий, так вона його називала. Байдужий. Негарний.
І з кожним днем вона його все більше не любила. Їй подобався інший чоловік.
Інший мужчина був зовсім не такий! Чудовий! І жінка мучилася: все ж двоє дітей, йти нікуди, а інший чоловік теж одружений. Така драма!
Вона домучилася до хвороби – нирки відмовили. Від злості і гніву на чоловіка; так буває. Її відвезли в лікарню, зробили операцію, потім вона довго лежала в реанімації і думала. І вирішила, що у всьому винен остогидлий чоловік Анатолій. Не можна з нелюбом жити! Якщо виживу – розлучуся! – так вона вирішила.
….А потім їй лікар розповів, що Анатолій приходив в лікарню і пропонував свою нирку. Такий простодушний! А якщо, мовляв, нирка не підійде за розміром або ще за якимись параметрами, візьміть мою нирку і обміняйте на відповідну! Будь ласка! Або ще якусь “запчастину” візьміть і обміняйте. А Галочці поставте, нехай живе! А я нічого, обійдуся, це не має значення!
Такі ось дурниці пропонував цей тупий Анатолій. І возив ліки, і фрукти, і безглузду їжу, приготовлену власноруч … А потім Галя згадала, як він віз її на каталці після операції – не було кому. Ось його і попросили, така лікарня була. Вона заплакала, хоча лікар смішно розповідав. І довго плакала, до ранку. А потім одужала поступово – може, хвороба вийшла зі сльозами?
І вона зрозуміла, що любить чоловіка. Любить і все. Такого, який є. Некрасивого і не молодого вже; готового віддати всі свої “запчастини і деталі”. І се
