Жила собі одна звичайна родина. Родина була багатодітна, а грошей завжди не вистачало. Мама багато працювала. А ще, коли приходила з роботи — готувала, прала, прибирала.
Звичайно ж, вона сильно втомлювалася і тому часто сварилася і кричала на своїх малих розбишак, а ще роздавала запотиличники та частенько жалілася на життя.
Одного разу вона подумала, що це недобре так жити. Що діти-то не винні в її важкому житті. І вирушила за порадою до мудрого священика: як стати хорошою матір’ю?
З того часу, мама повністю змінилася. Вона дійсно стала виглядати щасливою.
Хоча грошей в сім’ї так більше і не стало. Та й діти були такі ж нечемні, як і раніше. Але тепер мама не сварила їх, зате часто посміхалася. Раз в тиждень мати йшла на базар за різними покупками.
Тепер мама поверталася, обов’язково з подарунками для дітей. А повернувшись, і роздавши дітям подарунки, мама на деякий час замикалася в своїй кімнаті. І просила нікому її в цей час не турбувати.
Дітей мучила цікавість, що ж робить мама в своїй кімнаті. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і пила… чай… з шоколадними цукерками!
– Мамо, що ти робиш? А як же ми?- обурено закричали діти.
– Тихо, діти, тихо! – з поважним виглядом відповіла вона. – Не заважайте мені! Я роблю вам щасливу маму!