Один старий чоловік мав два великі відра. Кожне з них висіло на кінцях коромисла, яке він носив на плечі. Одне відро було тріснуте, а інше – ідеальне.
Під кінець довгого шляху від струмка до будинку ціле відро залишалося повним, а тріснуте було заповнене лише наполовину.
Цілих два роки це повторювалося день у день: старий приносив додому тільки півтора відра води. Звичайно, ціле відро пишалося своїми досягненнями. А ось бідне, тріснуте відро соромилося свого недоліку; воно було нещасливим, оскільки могло виконувати своє призначення лише наполовину.
Його уявна, надумана неспроможність тривала два роки – і ось одного разу біля джерела відро звернулося до старого:
“Мені так соромно за себе тому, що через тріщину в моєму боці вода увесь час виливається дорогою додому”.
Старий усміхнувся: “Зате квіти зростають саме на твоїй стороні стежини, а не на стороні іншого відра. Я завжди знав про твою ваду, тому і посадив квіти з твого боку дороги, і щодня, коли ми йдемо додому, ти поливаєш їх”.
У кожного з нас є своя особлива вада. Але, саме ці тріщини і недоліки роблять наше спільне життя таким цікавим і цінним. Приймайте людей такими, які вони є, і шукайте в них лише гарне.
Перестань себе засуджувати. Натомість почни приймати себе з усіма недоліками, слабкостями, помилками, невдачами. Не вимагай від себе досконалості. Ти вимагаєш неможливого, і на тебе чекає розчарування. Адже ти, зрештою, людина.Ошо
Звертаюся до усіх “тріснутих відер”: вдалого вам дня, і не забувайте вдихати аромат квітів на своєму боці дороги…
