Ми з братом в дитинстві майже не спілкувалися, бо мені за нього частенько перепадало. Я ж старша, я повинна бути розумнішою. А ще брат багато вигадував, фантазія у нього була розвинена на всі сто. Мені ж було незрозуміло, коли він говорить правду, а коли бреше. Він же мене вважав занудою і недотепою. Загалом, задоволення від спілкування ми не отримували.
Але коли стали дорослішими якось зблизилися, стали частіше телефонувати. Для мами це був бальзам на душу, вона завжди переживала, що ми не дружимо. Коли ж брат одружився, ми навіть один час дружили сім’ями.
Зараз я живу одна, виховую доньку. З чоловіком були складні відносини, він виявився тим ще маніпулятором і сильно попсував мені кpoв при розлучeнні. Брат же з дружиною жили начебто нормально, теж ростили доньку, у наших дітей різниця всього в півроку.
Швидше за все, моєю добротою брат і його дружина користувалися давно, але я просто не помічала цього. А ось місяць тому очі нарешті відкрилися. Я взагалі на багато стала дивитися інакше.
Брат і його дружина працюють в одній компанії і досить непогано заробляють. За рік накопичили на дорогу іномарку, примудрившись купити її без кредиту. Гроші в їхній сім’ї водяться, я ось до чого.
Коли я заходила в гості, а траплялося це зазвичай на їх запрошення, я завжди телефонувала з магазину і питала, що потрібно купити. Ну, буває ж, коли готуєш, ніби все є, а потім з’ясовується, що майонезу не вистачило або горошок скінчився, або хліб забули купити. Цьому мене мама навчила.
І майже завжди в трубці чулося “ой, точно, забули! Купи це, це і ось це”. Малося на увазі, що гроші віддадуть, але в основному про це “забувалося”. А мені нагадувати було якось ніяково.
Або коли їздила до мами на дачу, то завжди заодно набирала ягід і на сім’ю брата. Все одно ж собі буду збирати, чого вже там. Пироги теж пекла заодно і на сім’ю брата, все одно ж буду з тістом возитися. Всі ці формулювання “ну зроби і нам заодно, чого ти” звучали від брата і його дружини постійно.
А ще заодно я іноді забирала племінницю з дитячого садка. Мені дзвонили, питали, коли піду за своєю, і просили заодно забрати і племінницю, тому що батьки затримуються.
Я без задньої думки забирала обох дівчаток, по дорозі ми гуляли, потім я їх приводила додому, годувала, розважала, а годині о дев’ятій вечора брат або його дружина приїжджали за дочкою. Іноді доводилося годувати вечерею і їх.
Бувало, що мені залишали племінницю на тиждень або два, коли брат з дружиною їхали у відпустку. Вони міркували, що тягнути таку дитину в далеку поїздку та ще й зі зміною клімату, не найкраща ідея. З собою вони привозили тільки речі на дівчинку, ні про продукти, ні про гроші не заїкалися. А мені було незручно якось. Що ж я, племінницю не прогодую заодно?
Так тривало досить довго, напевно, тривало б і далі, але в минулому місяці я прихвopіла. З ранку відчувала себе не дуже, але напилася тaблeток, думала, що відпустить. Не відпустило, тому в обід довелося відпрошуватися з роботи і їхати додому. Там лягла спати, щоб прочухатися до того моменту, як треба було забирати доньку з садочка.
До вечора голова гуділа, ніби по ній били, тіло ломило, а температура перевалила за тридцять вісім градусів. Навіть встати і просто налити собі води був цілий квест, до садка я б просто не доїхала. Тому вирішила зателефонувати дружині брата і попросити забрати дочку до себе на пару днів. Я боялася, що мені стане гірше і дочка залишиться без контролю.
Пояснила положення, озвучила прохання і отримала відмову. Мені було сказано, що взагалі-то вони розраховували, що дітей сьогодні заберу я, тому що у них є плани на вечір. Але тепер доведеться забирати доньку і відвозити її до мами невістки. Тому мені допомогти вони не можуть.
Це був шок. Я ж не просто так прошу, у мене більш ніж вагома причина. Але в трубці прозвучало байдуже “пробач” і зв’язок обірвався. Мене тоді врятувала подруга. Я здзвонилася з вихователькою і вона віддала доньку подрузі, благо та її знала і без істерик пішла.
Відлежувалася я тиждень, дуже багато часу я спала. Весь цей час дочка жила у подруги, я скинула їй грошей на дочку, щоб вона не витрачала свої. Ні брат, ні його дружина навіть в смс не поцікавився, як я себе почуваю. Таблетки мені привіз колега, а подруга пару раз заходила і приносила домашню їжу, у самої сил на готування не було.
За цей тиждень я передумала дуже багато, час був. І прийшла до висновку, що допомагати тепер буду тільки тим, хто допомагає мені. Брат і його дружина в цю категорію не входять.
Ще через тиждень днем пролунав дзвінок від сестри брата.
– Привіт, ти сьогодні о котрій дочку забираєш? О п’ятій? Відмінно, нашу теж забери, добре? А ми ввечері заїдемо, заберемо від тебе.
Я відмовила, сказавши, що у мене інші плани. У трубці повисла така пауза. Потім перепитала, що я маю на увазі. Я ще раз повторила, що заберу тільки свою дочку.
– Ясно всі з тобою, – невдоволено простягнула дружина брата і відключилася.
Через півгодини передзвонив брат і мало не з наїздом почав пояснювати, що у них вечір розписаний, до закриття садка вони не встигнуть. Я ж відповіла, що це не мої проблеми, і поклала трубку.
Коли я прийшла за дочкою, вихователь вивела мені і племінницю, їй зателефонувала дружина брата і сказала, що дівчинку заберу я. Але я похитала головою, не заберу, за дівчинкою приїдуть батьки.
Увечері мені подзвонила мама і стала з’ясовувати, чому я відмовилася допомогти братові, у них з дружиною важлива зустріч на роботі, а я тут їх підставляю. Я описала мамі ситуацію двотижневої давності, коли допомогти потрібна була мені, але брат навіть не рушив в цю сторону. Мама помовчала і сказала “прощати треба вміти”.
Спроби отримати мою допомогу брат з його дружиною робили ще кілька разів, але все в молоко. Я прийняла рішення і буду його дотримуватися. Нещодавно брат написав мені цілу поему в повідомленнях, де розписував, що я змінилася, не бачу далі власного носа і ображаюся на якусь дурницю. Природно з перерахуваннями, яка я погана і егоїстична.
У нашій родині тепер саме мене вважають самою егоїстичною. Але мені вже якось плювати. Родичі показали, як вони до мене ставляться насправді.
