Мені 35 років, є свій бізнес, красуня дружина і двоє дочок по сім років. Свій будинок, машина, взагалі ні в чому не потребую – живу в своє задоволення. Батьки мої теж не голодують, на пенсії, отримують хороші виплати. Живуть добре.
Ось я ніколи і не замислювався про те, як живуть інші пенсіонери. Але одного разу поїхав я в рідне село, зупинила мене бабуся, яка підійшла до авто і попросила підвезти в центр. По ній видно було, що живе скромно, я б навіть сказав бідно – дуже худе, змучене обличчя, та й одягу кілька років.
Розповіла вона мені, що добре знає мою сім’ю і дружина моя часто її підвозить. А потім стала розповідати про своє життя.
Виявляється, вижити одному пенсіонеру не так вже й легко. Більшість грошей іде на такі послуги як комунальні, так і на те, щоб поїсти найпростішої їжі. Раніше, коли був живий чоловік Лідії Степанівни, їй було легше. Все-таки з двома пенсіями простіше. А потім він помер і життя стало зовсім важким.
Все життя старенька пропрацювала медсестрою в хірургії, а отримує копійки. Мені стало її дуже шкода і я дав їй пару тисяч, хоча брати вона не хотіла.
Я ось все думаю, що не так з нашою країною, що люди, які все життя на неї працювали, в старості ледве виживають?
