Їй було п’ятдесят п’ять, коли на одному з корпоративних вечорів в компанії свого чоловіка, вона зрозуміла, що давно не єдина жінка не тільки в його ліжку, але і в житті.
Спочатку стало дуже боляче. Так, що губилися сенси і опорні точки. Діти виросли. Самі по собі вже. Так, онуки. Так, була сім’я. Але коли крім спільного минулого і соціально-схвалюваної картинки немає нічого – треба йти.
У п’ятдесят п’ять. Здавалося б, закрий очі, не роби драму, погуляв і все одно ж залишився вдома.
Але вона пішла. Поїхала. Змінила місто, країну і колір волосся. Перестала зафарбовувати свій досвід. Він намагався дзвонити, перший рік навіть були спроби повернутися. Тільки це скоріше інерція і зручність. Вона більше не хотіла бути зручною і розуміючою.
А потім дочка зареєструвала її на сайті знайомств. Дивно було вказувати вік в анкеті. Смішно і трохи безглуздо.Перше побачення, друге. Прийшов з букетом розкішних лілій. Попили кави. Вона дозволила собі бути жінкою.
Один виявився власником булочної за рогом … і у неї вдома стали з’являтися ранкові круасани. Такі вершкові, зі скоринкою.
А потім в неї стали закохуватися. Абсолютно незнайомі чоловіки. Запрошували на побачення.
А далі сталося абсолютно неможливе … точніше не так. По суті сталося закономірне – закохалася і вона. У свої п’ятдесят і трошечки. В красивого і статного чоловіка. І їй було щасливо, дивно і тепло.
Він садовив її на кухні, наливав каву, різав свіжу булку і починав готувати вечерю. Поки на сковороді шкварчало масло і часник, а в духовці запікався лосось … вона думала, що хіба буває так..? Так щасливо в любові. І не дізнавшись вона тоді про зраду, хіба відчула б вона те, що є у неї зараз..?
Напевно, ця історія (100% правдива) навчила мене одному: ніколи не живи без любові. Іди. Всесвіт обов’язково приготує тобі подарунок. Довірся. І повір, що тобі обов’язково призначена любов. В будь-якому віці. Просто повір.
Макєєва Надія Миколаївна (психолог)
