Старий мудрець йшов по засніженому полю, коли побачив заплакану жінку похилого віку.
– Чому ви плачете? – запитав він.
– Тому що я думаю про своє життя, молодость, красу, яку я бачила в дзеркалі, і про чоловіка, якого я любила. Бог жopстокий, що дав здатність пам’ятати. Він знав, що я згадаю весну свого життя і заплачу.
Мудрець стояв на сніжному полі і пильно дивився в одну точку і думав.
Несподівано жінка перестала плакати:
– Що ви бачите там? – запитала вона.
– Поле троянд, – відповів мудрець. – Бог був великодушний до мене, коли він дав мені здатність пам’ятати. Він знав, що взимку я завжди зможу згадати весну і посміхнутися.
