Одним з частих закидів на адресу католиків від протестантів звучить наступним чином: «Ви порушуєте заповідь Христа, коли називаєте своїх пастирів «отцями»!»
Зазвичай далі викривач католицького «відступництва» відкриває Біблію на заздалегідь підготовленому місці і урочисто зачитує рядки з 23 розділу Євангелія від Матея: «Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати. Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник – Христос.», пише CREDO.
Потім Біблія закривається, викривач переводить погляд на свого слухача, щоб оцінити ступінь приголомшення, яке, на його думку, ці слова мають справити на «відступника».
Але чи справді Церква впродовж багатьох століть не помічала цих слів з Євангелії, поки брати-протестанти не звернули на них увагу католикам? Чи може є якесь інше пояснення тому, що до священиків звертаються словом «отче»?
Навіть поверхове знайомство з Біблією показує, що у ній зовсім не засуджується вживання слова «отець», ані у буквальному, ані в переносному сенсах. «Шануй твого батька і матір твою…» – одна з заповідей декалога. Та й власним дітям ніхто з протестантів не забороняє звертатись до них словом «тато». Якщо земних батьків, яким ми зобов’язані своїм народженням і життям, треба шанувати, то тим більше це стосується тих людей, завдяки яким відбувається наше «духовне народження».
Апостол Павло, звертаючись до християнської спільноти у Коринті, каже: «Я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі» . Саме це дає йому право називатись батьком для цих віруючих: «Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато» (1Кор 4,15) . Це – не єдиний випадок, коли апостол Павло застосовує до себе слово «отець» або «батько»: «Благаю тебе про мого сина, що його породив у кайданах, про Онисима» (Флм 10); про Тимотея Павло пише: «він, як син батькові, служив зо мною справі Євангелії» (Флп 2, 22).
Дуже зворушливо і по-батьківські звертається ап. Павло до галатів: «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас!» (Гал 4,19). «Мої дітоньки» – також улюблене звернення до християн і апостола Йоана. У своїх трьох, невеликих за об’ємом посланнях, улюблений учень Христа вісім разів називає християн «дітоньки». Яким же може бути звернення у відповідь, як не «батько, отець»?
Вочевидь у словах Євангелія, наведених на початку, йдеться не про заборону вживати слово «отець» по відношенню до будь-кого, окрім Бога, а про щось зовсім інше. І якщо подивитись контекст, стає зрозумілим, про що саме. Ісус засуджує лицемірство книжників і фарисеїв, які лише видаються праведними, роблячи усі свої діла напоказ, щоб здобути повагу та визнання:
«Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю!» (Мт 23, 6-7). Оце маpнославство і засуджує Ісус, а не самі слова «учитель, наставник, отець». Звернення до священиків словом «отче» правомірне е не лише тому, що вони проповідуванням Євангелія сприяють духовному народженню своїх дітей.
Зрештою, цим займаються і світські місіонери і катехити, до яких слово «отець», тим не менш, не застосовується. Є ще одна причина так називати священиків: кожен з них, не залежно від особистих людських і моральних якостей є надзвичайним представником Самого Ісуса Христа.
Кожного разу, коли священик на сповіді промовляє слова формули розрішення чи під час Меси повторює слова Христа «беріть і їжте, це є тілο Моє… беріть і пийте, це є Моя кpов…», він діє in persona Christi – від імені Христа. Цю владу кожен священик отримав через єпископа від самого Христа, під час свого рукоположення.
Тож «отцем» священика ми називаємо також з огляду на його сан, який робить його для нас ніби образом Христа. Звісно, усі християни, у силу свого хрещення, у певному сенсі, стають священиками: «Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло» (1Пт 2, 9), але священство тих людей, до яких ми звертаємось словом «отче» має особливий характер.
Катехизм Католицької Церкви називає його «службовим священством». Як Христос прийшов для того, щоб стати слугою усіх, так і священик, приймає таїнство рукоположення щоб через проповідь Євангелія і звершення Таїнств, служити освяченню і зростанню у вірі інших. Католицькі священики – спадкоємці апостолів.
Адже саме від апостолів, через рукоположення єпископів і священиків, вже впродовж 2 тисячоліть безперервно тягнеться у часі ланцюжок апостольського спадкоємства. І слово «отець» до священиків католики вживають на тій самій підставі, на якій його застосовували до себе апостоли.
