Не скажу, що особливо сором’язлива, але просити гроші мені не звично. Ніколи не просила у незнайомців в борг. У вересні 2017 року на вихідні вирішила додому з’їздити. Загубила гаманець. Схоже хтось вкрав. Грошей не було зовсім.
Дівчата з кімнати роз’їхалися раніше мене. Пішла до сусідів в борг на дорогу просити. Відмовили. Я їм, до речі, це пригадала. Батькам вирішила не говорити, щоб не переживали. Взяла рюкзак з нетбуком і речами. Попрямувала додому. А йти потрібно було не мало – 25 кілометрів. Я прикинула, що якщо буду йти швидко, то дійду години за 4.
Вийшла о шостій вечора. Дійшла до будинку за чотири години й двадцять п’ять хвилин. Йшла я швидко, але не врахувала час, який витратила на світлофорах. Та й коли вийшла на трасу, довелося йти по траві збоку від дороги більшу частину шляху. Йти без проблем непідготовленій людині можна спокійно швидким кроком десь годину … ну півтора … А далі кожен зроблений крок давався з таким зусиллям … Пошкодувала, що взяла зайві речі, які можна було б не брати. Спина боліла навіть більше, ніж ноги.
Коли дійшла до будинку, мої ноги горіли. Було навіть боляче знімати кросівки з опухлих ніг. Я натерла мозолі на кожному з пальців. Батькам не розповіла про свої пригоди. Чого їх лякати? Але на наступний день ноги зрадницьки не хотіли ходити – боліло все від попереку до мізинців.
