Десять років працюю на одному місці. Колектив різний. Найстаршому колезі 75 з гаком. І ось вирішило начальство цього дідуся звільнити. Заважав. То багато говорив, то критикував – мовляв, не так працюєте, то скарги пише в інстанції різні. Загалом, все йому не так.
На жаль, дідусь був під моїм керівництвом. І перед відпусткою шеф викликав до себе і каже: “Поки мене не буде, що хочеш роби, але щоб його не було. Шукай, за що догану вліпити!”. Я людина підневільна. Хоча і шкода, але самому роботу не хочеться втрачати. Почав шукати. Нарешті пощастило. Чи не впорався дідусь із завданням. Викликаю. Кажу: “Пишіть пояснювальну. Через вас ми збитки несемо”. Він у відповідь: “Не винен я. А що не впорався. Так це у всіх буває”.
І бігом на лікарняний. Виявилося, що у нього були гарні знайомі. Вони поради давали, як уникнути покарання. І так кожен раз. Шеф з відпустки вийшов. А дідусь, й досі з нами. Боролися ми з ним три роки. Але звільнити не вдалося. В результаті вже змінився третій начальник в нашій конторі. А цей дідусь все працює. Ось що значить спритність.
Як то кажуть, є чому повчитися.
