Зі словами «пожити для себе» треба бути обережнішим. Це заява про звільнення. Відмова від діяльності на благо соціуму. Тож ми декларуємо небажання бути корисними.
І заяву можуть погодити. Ми ж самі просили. І немає для нас більше місця у громаді, у зграї. Ми свідомо відокремилися від системи. І від загальних ресурсів також.
Одна жінка все говорила ці слова. Потім невдало впала. І живе у вегетативному стані; її годують, перевдягають. Вона живе для себе.
А інший чоловік втратив усю сімʼю, аварія. І роботу. Скільки завгодно тепер можна жити для себе. Не треба ні про кого переживати та дбати. І пенсію виплачують. І майно все йому дісталося. Але жити для себе не виходить. Загалом жити не виходить.
Набридає, звичайно, нести тяготи і про когось дбати. Проблеми вирішувати та витрачати гроші та сили. Втомлюєшся.
Але жити для себе – це не властиво людині. Це вихід із системи, це відмова летіти разом зі зграєю або приносити мед у вулик. В окремих випадках егоїсти живуть добре. Але вони народилися такими. І із самого початку жили для себе. Це виняток із правила.
А якщо «зграйна» людина такі слова каже – це погано. Для звільнення потрібні вагомі підстави: хвороба чи втрата. Ось тоді заява буде ухвалена і бажання виконано.
Але краще не треба. Ми живемо і здорові, поки корисні іншим. Поки що синхронізовані з іншими. Поки є разом із ким жити, працювати, ділитися їжею та подарунки дарувати. Такий закон Життя: спочатку соціальна смерть. Потім психологічна. А потім і фізична.
А жити для себе – це і є соціальна загибель. І це треба пам’ятати.
