Існує стара розповідь про силу мимовільного материнського благословення. У одного лагідного, тихого хлопчика була дуже сварлива мати. Вона не любила сина, і багато бідному малятку довелося витерпіти від неї побоїв і лайки. Але він завжди залишався слухняним і шанобливим сином, ніколи не скаржився і лише плакав нишком.
Коли він підріс, життя його стало нестерпним: він відчував себе в рідному домі зайвим і непотрібним. Тоді, в зажурі серця, він вирішив йти куди-небудь на сторону шукати роботи і щастя.
Мати охоче дозволила йому це: вона була рада позбавитися від нелюбимого сина.
– Благослови мене, матінко! – сказав син, прощаючись.
Зла жінка не пом’якшилася навіть в цю хвилину. Вона схопила з-під грубки поліно і кинула йому.
– Ось тобі моє благословення! – вигукнула вона.
– Спасибі, рідна! – промовив він.
– Прощай!
Навіть поліно було йому дороге як благословення матері і єдина пам’ять про неї. Він вирізав з поліна дощечку, віддав її в іконописну майстерню, де на його замовлення написали на ній образ Спасителя. З цим образом він ніколи не розлучався: це було все, що він отримав від матері.
І Господь мабуть благословив його за цю повагу до матері та за повагу до її благословення. Що б він не починав, успіх був на боці його незмінно. Його дуже полюбив новий господар, бездітний вдівець, до якого він вступив в контору, і від душі дбав про нього; коли ж хлопчик виріс і освоївся з роботою, він зробив його пайовиком і, вмираючи, призначив спадкоємцем значних статків.
Шануй батька твого і матір твою, і благо тобі буде (Вих. ХХ, 12), – говорить Господь. (Свт. Василь Кинешемский)
