Наснився жінці у ночі Господь,
«Навідати прийду тебе» — Сказав.
Вона все зранку миє у господі,
Аж раптом, хтось знадвору погукав —
Старенький дід біля дверей кульгає.
Стидливо попрохав води і хліба.
«Я прибираю, геть часу не маю» —
Відправила старого до сусіда.
Не встигла до роботи підступити,
Як знов її знадвору погукали, —
Дитя прийшло поїсти попросити,
Вона й дитину до сусіда відослала.
Знов кличуть. Бідна жінка на цей раз.
Від голоду і холоду, поблідла.
Та ніколи мені! Та скільки ж вас?!
І цій була дорога до сусіда.
Скінчила прибирання. Дуже гарно!
Тепер не соромно зустріти Бога.
Весь день його чекала, та все марно —
Не було Господа біля її порогу.
А у ночі, зустрівши Бога знов,
Вона його здововано спитала:
«Чого ж ти в гості, Боже, не прийшов?»
«Три рази я прийшов… ти не впускала.»
Я Стукав, я благав, я говорив…
Просив води і хліба, щоб поїсти…
Мене сусід до себе в дім впустив,
А в тебе не знайшлось для мене місця.
Тож не цурайтесь помагать на світі,
Тому у кого горе і розпука.
Бо в двері, у подертому лахмітті,
Можливо, сам Господь до нас постука.
Автор: Зінаїда Полякова
