Одного разу Садівник прийшов у свій сад і побачив, що всі його квіти, дерева і чагарники вмирають.
Дуб сказав, що страждає, так як не може бути таким високим і струнким, як Сосна… Садівник застав схилену Сосну: вона зігнулася під вагою думки, що не може давати солодкі ягоди, як Виноград… А Виноград засихав, тому що не міг цвісти, як Троянда… Троянда плакала, бо не була настільки сильною і могутньою, як Дуб… і так страждав весь сад.
Садівник знайшов лише одну рослину – Ромашку, квітучу і прекрасну, як ніколи.
Садівник запитав Ромашку:
– Як у тебе виходить бути такою гарною? Ти ж ростеш посеред цього зів’ялого і похмурого саду!
Ромашка відповіла:
– Я не знаю… Можливо, я завжди думала, що, саджаючи мене, садівник хотів саме ромашку… Якби садівник хотів мати в саду ще один Дуб або Троянду, він би посадив саме їх…
Тоді я сказала собі: я постараюся бути ромашкою настільки добре, наскільки зможу…
Цю розмову почули бджоли. Вони полетіли від квітки до квітки, розповідаючи всім цю історію.
І сад ожив, зацвів яскравими фарбами. І більше не плакали троянди і не висихав виноград…
