Символ нашого часу – хлопець і дівчина, які прийшли в кафе, сидять один навпроти одного, він дивиться в свій смартфон, вона в свій. І це-люди, які кохають один одного! Що вже говорити про інших, які один одного не бачать взагалі!
І справа зовсім не в гаджетах, не в зависанні в інтернеті (хоча це теж велика проблема (підміна реальності фейком)), а в тому, що ми, ось так, майже раптом, перестали бачити один одного, цікавитися один одним, відчувати один одного.
Значення слів, настільки знецінилося, що тепер це непотрібна, млява шкаралупа, в них немає більше сенсу. Ми більше не живемо в єдиній реальності безперервно “жуючи гумку” з думок, уявлень і ми, вкрай збожеволіли на своїй самореалізації!
Люди відмовляються від амбіцій, задоволень, кар’єри і намагаються реалізувати не менше “чудовисько”, свою духовність, інтелектуальність, розвиненість, що інші, для них настільки нерозвинені і не духовні, коли вони відкривають рот, здається, що вони роботи, які спілкуються самі з собою, а їх самовираження, витончене, інтелектуальне.
Всі, настільки унікальні, настільки супер-індивідуальні, що зовсім скоро супер- унікальністю стане простота! Ця якість вимагає непідробної краси і зрілості душі.
Куди пропав контакт? Простий, спонтанний, щирий людський контакт, простий інтерес до життя? Коли я добре почуваюся, у мене виникають почуття і щирий інтерес до тебе, я, добре бачу тебе і цікавлюся тобою як явищем, відчуваю твої почуття, бачу твою красу, і ми разом, входимо в єдиний простір, людяну взаємодію, робимо прості речі, говоримо або мовчимо (не відчуваючи дискомфорту) відчуваючи як фон легке відчуття подяки за можливість бути в гармонії.
У мене відчуття, що скоро будуть актуальні курси чи тренінги, де людей потрібно буде навчати простоті і звільняти від “знань” і “освіченості”, вчити простому спілкуванню, здатності бачити красу в простому і повсякденному. Це допомагає людині відчувати себе творцем світу краси, не через реалізацію ідеалів, а за допомогою вміння бачити ідеальне в живому і простому.
