Кожен батько хоче виховати дитину впевненою у собі та у своїх силах. Але як часто — здебільшого мимоволі — з вуст мам та тат зриваються закиди, які не залишають від дитячої самооцінки каменю на камені?
Найприкріший сценарій: дати дитині все в плані матеріальному, «розбалувати» її, але виростити людину, яка не зможе досягти зовнішнього та внутрішнього благополуччя без допомоги психотерапевта.
Як уникнути такого повороту? Відстежувати те, як ви розмовляєте із сином чи дочкою. Фрази, які для дорослих часом не означають нічого і забуваються відразу після вимови, для дітей звучать вироком, що впливає на подальше життя.
Звідки беруться травмуючі слова?
Найчастіше батьки, не замислюючись, повторюють те, що самі чули у дитинстві, або копіюють поведінку людей з оточення. Образливі фрази здаються їм нормальною частиною виховного процесу. Наприклад, кажучи: «Не ганьби мене», мама чи тато можуть не мати на увазі, що їм соромно бути батьками такої дитини — вони лише закликають її заспокоїтися, подивитися на себе збоку, згадати про манери тощо. Але син чи дочка розуміють сказане буквально, і це запускає руйнівний процес у психіці.
Ключовий момент: дитина вірить у те, що ви кажете, навіть коли самі дорослі в це не вірять.
Риторичний прийом, явне перебільшення — все буде прийнято за чисту монету і поступово створить у голові таку картину світу, з якою важко не те, що досягати успіху, знати собі ціну і бути щасливим, а просто виживати.
5 фраз, яких краще уникати
«Подивися, як у Микити гарно виходить, не те що в тебе!»
Порівняння — безвідмовний спосіб знищити віру в себе. Подібні фрази не мотивують. Якщо вони і пробуджують дух змагання, то далеко не в його здоровому прояві.
Насамперед дитина робить висновок, що гіпотетичний Микита подобається мамі чи татові більше: якби їхня воля, вони б здали невдалий екземпляр і завели того, у якого виходить краще. Ні в чому не винний Микитка стає об’єктом ненависті.
Найпоширеніший результат таких посилань — доросла людина, яка займається чимось не з внутрішнього спонукання, а щоб довести, що вона краща за інші. Вона не насолоджується спортом, бо не вміє програвати. Кидає будь-яку діяльність, як тільки бачить, що чиїсь навички чи таланти перевершують її. Знаходиться у постійному стресі на роботі і не завжди вирішує поставлені завдання, бо бачить у колегах конкурентів.
Чужі невдачі його радують, але не приносять задоволення: адже він постійно порівнює себе з іншими і бачить, що у когось машина дорожча, на комусь краще сидить костюм, хтось у його роки захистив дві дисертації. І все це відбувається від прихованої впевненості: «Мама мене не любить, тому що я поступаюся оточуючим».
«Ти все тільки псуєш!»
Нерідко діти показують вам свій витвір мистецтва на стіні, вироби, те, як вони вперше помили посуд, але їх результат далекий від досконалості. А коли вони чують від батьків фразу: “Ти все псуєш”, вона в корені вбиває бажання пробувати щось нове.
Звичайно, не потрібно захоплюватися всім, що робить дитина, говорити: «Дуже добре», коли насправді «погано» — це позбавить її здатності тверезо оцінювати свої твори у дорослому віці.
Підходити до питання треба тонко: хвалити за ініціативу, знаходити вдалі деталі, але пояснювати, як виконати завдання краще.
Повернемося доприкладу з псуванням стін. Деякі батьки заводять у дитячій спеціальні шпалери, щоб дитина ні в чому собі не відмовляла. Якщо такої можливості немає, а син чи дочка продовжують малювати на стінах, незважаючи на закиди — переконайтеся, що дитина має альбоми для малювання.
Навіть якщо вам здається, що вона займається мазнею – ви ж не хочете бути тим батьком, який душить талант у зародку. Критикуючи, не забувайте відзначати: ви висловлюєте свою думку, а не безумовну істину.
“Тобі нічого не можна довірити!”
Дитина йшла з магазину і впустила пакет із яйцями: вона зіпсувала продукти — це не привід розбивати її сприйняття себе як повноцінного члена сім’ї, який може і хоче допомогти батькам.
Скільки побутових промахів допускають дорослі? Гублять гроші, забувають речі в метро, б’ють посуд.
Здорова реакція: «Ніхто не помер, наступного разу будь обережнішим і уважнішим».
«Я сама все зроблю, бо за тебе переробляти доведеться!»
У цей момент дитина почувається нікчемною: «Якщо я ні на що не придатна, то я й пробувати більше не буду. Мамі все одно доведеться робити наново». У результаті вона навіть робити уроки розпочати не може. Чому? Та тому, що ви в будь-якому випадку зробите все по-своєму без її участі, коли повернетесь із роботи.
Тут проблема не лише у фразі, а й у звичках. З раннього дитинства в людини має бути сфера діяльності, в яку не втручаються старші, навіть якщо в них руки сверблять зробити «як треба».
Ти в цьому нічого не розумієш, не втручайся в розмову!
По-перше, дітям краще не бути присутніми при діалогах, теми яких їм недоступні. Якщо дитина все ж таки знаходиться поруч, будьте готові вислухати її. В іншому випадку їй буде дуже складно висловлювати особисту думку у школі, у колі друзів, а в майбутньому – на роботі.
Якщо ви дійсно бажаєте своїм дітям кращого, хочете, щоб вони росли впевненими в собі, треба навчитися сприймати їх не як недотеп, а як повноправних членів сім’ї, на чию думку необхідно зважати.
Довіра, повага, дружба можуть пов’язувати дітей та батьків на всіх етапах життя. Ніхто не скаже, що контролювати слова, що злітають з вуст, легко, але результат того вартий.
