Цих людей розпізнати легко: вони завжди говорять з вами або про вас з легкою зневагою. І завжди згадують ваші невдачі та помилки. І постійно звертаються до минулого, бо вони там лишилися назавжди. І вас хочуть залишити там назавжди…
Вони живуть минулим, варяться в пересудах, чварах і плітках…
Цих людей розпізнати легко: вони завжди говорять з вами або про вас з легкою зневагою. І завжди згадують ваші невдачі та помилки. І постійно звертаються до минулого, бо вони там лишилися назавжди. І вас хочуть залишити там назавжди.
Ваших успіхів вони не помічають.
Ці люди можуть бути родичами, колишніми однокласниками, навіть начебто приятелями чи нібито друзями дитинства. Насправді жодних добрих почуттів до вас вони не мають. А в їхньому телефоні ви записані як «безштанний Хасан». Або ще гірше. І між собою вони вас так і називають.
Ось і не треба повертатись до них. Ділитись успіхом. Загалом ділитися з ними не треба.
Один успішний бізнесмен приїхав до тітки, яка в дитинстві глузувала з нього. Хотів обсипати її подарунками та заслужити прихильність; треба з родичами підтримувати добрі стосунки! Сім’я ж. Це – цінність!
А тітка з порога сказала: мовляв, наш дурник приїхав. А пам’ятаєш, як ти в дитинстві заїкався смішно? І якось впісявся при всіх?
Або на зустрічі однокласників, куди пішла відома актриса, їй нагадали, яка вона була страшненька у дитинстві. Як усі сміялися з неї. І з насолодою поринули у спогади про те, як безглуздо вона виглядала. І як її відкинув гарний хлопчик.
Та й навіщо вона пішла на цю зустріч? Довести людям з минулого, що досягла, змогла, добилася, красу свою показати, налагодити стосунки? Цілком це неможливо. Ті, хто сміялися з вас і вас не поважали раніше, ніколи не визнають свою помилку. А всіма силами намагатимуться повернути вас у колишнє становище.
Іти можна, щоб переконатися — ставлення до нас не змінилося. Раз.
І ці люди так і живуть убогими спогадами про минуле. Живуть погано. І виглядають також погано. Два.
Якщо треба назавжди розлучитися з ілюзіями чи з болісними спогадами, — йдіть. Сміливо та гордо. Але не надумайте там залишатися! Прийшов побачив переміг! – так римляни говорили. І скоріше розвернув свої каравани назад. Це я додам.
Є давня казка про хлопчика Хасана, з якого сміялися рідні та сусіди. Він жив у маленькому селищі, цей хлопчик. І одного разу в нього розв’язався шнурок, який підтримував штанці. Гумок та гудзиків на той час не було.
Хасан підвівся, а штанці впали. Дуже смішно! Усі реготали до сліз. І почали звати хлопчика «безштанним Хасаном», постійно згадуючи цю привабливу історію.
Хлопчик підріс і поїхав геть із селища. Став великим полководцем та сильним лідером, підкорив багато земель, отримав багатство. А потім почав правити.
І сміливий, багатий, уславлений халіф Хасан вирішив відвідати рідне селище. Він навантажив караван подарунками. Він дістався рідних місць. Він спустився з чудового коня в чудовому одязі. За його спиною стояли воїни та погоничі завантажених скарбами верблюдів. І самі верблюди.
Хасан простяг руки до родичів та сусідів. Відкрив рота для привітання. І почув, як хтось сказав: «Дивіться, безштанний Хасан до нас повернувся! Пам’ятаєте, як із нього штани впали?».
Усі реготали та згадували цей випадок. Їм було зовсім наплювати на успіхи Хасана та його добрий намір. Вони пам’ятали лише те, як він втратив штани. І все. Решта їх не цікавила.
Хасан мовчки скочив на коня, зробив знак своєму каравану і вирушив у багате і процвітаюче величезне місто, яким мудро правив. І більше ніколи не прагнув повернутися в минуле, до людей, для яких залишився безштанним Хасаном.
Вони так і живуть у бідному селі, у пересудах, чварах та плітках. І у спогадах про чужі невдачі та слабкості, які сталися давним-давно.
