На жаль, це правда: якщо ви дуже розумні, це ще не гарантія успіху чи щастя. Досить часто все – навпаки. Але в нас якось не прийнято говорити про темну сторону високого IQ.
Як писав великий Ернест Хемінгуей: «Розумні люди дуже рідко бувають щасливі». Його, до речі, незважаючи на успіх та славу, щасливим теж не назвеш: у 61 рік письменник застрелився у своєму будинку в Кетчумі, не залишивши навіть передсмертної записки.
На жаль, це правда: якщо ви дуже розумні, це ще не гарантія успіху чи щастя. Досить часто все – навпаки. У нас якось не прийнято говорити про темну сторону високого IQ.
Власники такого «щастя» схильні до екзистенційної тривоги, соціальної ізоляції. У них набагато частіше, ніж у інших людей, виникають різноманітні емоційні проблеми. Розумні люди часто незадоволені тим, що не можуть досягти тих високих цілей, які ставлять перед собою.
То в чому ж причина? Джин Сьє-Фачин, психотерапевт і один із визнаних експертів у вивченні здібностей людини, пояснює, що вся справа – у мозку розумних людей. “Ніщо не може бути таким парадоксальним, як мозок цих людей”, – каже вона.
Справа в тому, що, коли людина розумна, вона стає дуже крихкою у певних відносинах. Це тип розуму, який здатний генерувати тисячі ідей майже одночасно. Вони народжуються як спалахи: нестандартні, зовсім несхожі ні на що інше. Мозок розумної людини буквально фонтанує нескінченними міркуваннями та концепціями.
Проте впоратися з таким обсягом інформації, яка «бомбить» розумну людину – не кожному під силу. Їхні когнітивні здібності настільки розвинені, що досить найменшої стимуляції ззовні, щоб у нейронах виникло справжнє «цунамі ідей».Але правда полягає в тому, що розумним людям не завжди вдається знайти рішення або дати точну відповідь.
Як результат – розчарування та розгубленість. Страждають не тільки дорослі, а й ще зовсім маленькі діти – обдарованіші, ніж їхні однолітки. Адже ніхто й ніде не вчить, як використовувати цей складний мозок, який постійно прагне інформації та продукує нескінченні ідеї.
Насправді, якщо у вас IQ більше 180, то життя стає набагато складнішим. Чого тільки варта історія життя Вільяма Джеймса Сайдіса – ексцентричного вундеркінда, знаменитого в США на початку XX століття. Він мав незвичайні математичні, лінгвістичні та розумові здібності. На четвертому році життя Вільям прочитав Гомера в оригіналі, до 8 років – знав 8 мов, в 11 років вступив до Гарвардського університету, який закінчив у 16 років і почав викладати.
Але життя найрозумнішої людини у світі з IQ 250 стало справжньою трагедією. Закінчилося все тим, що через глузування та погрози студентів він покинув викладацьку роботу, потім захопився політикою, був заарештований. Потім – лікування в психіатричному санаторії, де батько намагався «зробити його, як усі» (до речі, свого часу батьки поставили за мету виростити вундеркінда і багато з ним займалися). Ну і нарешті – робота дрібним клерком, за допомогою якої найрозумніша людина того часу намагалася втекти від дурості та настирливості нашого світу. Здавалося б, йому це вдалося.
До речі, 1933-го Вільям намагався піти на держслужбу, але зайняв 256-е місце у списку. Зате коли він проходив тест на рівень IQ у Нью-Йоркському інституті перевірки людських здібностей, то показав безпрецедентний результат на рівні 250-300 балів.
Сайдіс час від часу писав книги (видаючи їх найчастіше під псевдонімом) і жив простим звичайним життям. Але одного разу журналістам все ж таки вдалося хитрістю взяти у нього інтерв’ю і надрукувати повну іронії статтю про затворника, колишнього вундеркінда. Сайдіс був просто розчавлений … Він довго судився з ними, а в 46 років помер від крововиливу в мозок на самоті (він так і не одружився).
Ось так сумно закінчилося життя найрозумнішої людини у світі…
Бути надто розумним – це парадоксальний подарунок згори
Ми живемо в суспільстві, де до обдарованих людей ставляться з повагою. Про тих, хто виявляє видатні здібності (чи то в науці, мистецтві, спорті та інше), пишуть у газетах, знімають телевізійні програми. Люди люблять «най-най»: ними захоплюються, милуються, зтних беруть приклад. А скільки мам та татів мріють про те, щоб їхні діти мали високий рівень IQ! Вони записують малюків у всілякі гуртки мало не з дворічного віку, вчать мов, відправляють до найкращих навчальних закладів. У світі бути розумним – стало синонімом успіху.
З іншого боку, і самих дітей дорослі постійно переконують, що «бути дуже розумним» – це найголовніше в житті і приносить щастя та успіх. Що може бути краще?
Тим часом обдарованим дітям, як правило, практично не доводиться навіть старанно трудитися, щоб скласти іспити або отримати хорошу оцінку в школі. На відміну від інших, яким доводиться сидіти над підручниками з ранку до ночі. Тобто вони можуть вчитися, майже не навчаючись. І виникає нова проблема, про яку говорять психологи, педагоги та батьки обдарованих дітей: таким учням не завжди вдається реалізувати свій величезний потенціал.
Почати з того, що нерідко учні з високим IQ залишаються непоміченими у шкільному житті. Часто вони не отримують високих оцінок, грамот та похвальних листів, не вміють заводити друзів. Вони настільки поглинені власним світом на своїх останніх партах у класі, що залишаються практично невидимками.
Розум, який складно контролювати
Те, що дитина найрозумніша – зовсім не гарантує, що вона буде найкращим учнем у класі та відмінником. І причина цього – багатогранна.
По-перше, нудьга. Обдарована дитина дуже багато знає і розуміє, тому їй просто не цікаві ази наук, які вона отримала ще кілька років тому. Тобто відсутня зовнішня стимуляція до роботи мозку. Що робить молодий вундеркінд? Правильно: просто «відключається». Розумні діти стають пасивними та байдужими. Нерідко це веде до повного провалу у навчанні.
По-друге, такі діти не вміють контролювати свій розум, що фонтанує. Тому часто їхня мова виглядає безладною і незрозумілою для оточуючих. Нерідко, відповідаючи на просте питання на іспиті, вони починають дуже цікаво розмірковувати, робити висновки – але при цьому так і не відповідають на поставлене запитання.
Наприклад, у своїй книзі «Занадто розумна, щоб бути щасливою», одна дівчина пояснює, що, коли її однолітки просто вигадують одне рішення для завдання, у її голові – народжується одночасно 25 варіантів шляхів пошуків рішення. І вона відчуває, що не може дійти єдиного висновку.
Це називається деревоподібне мислення. Саме так міркують дуже розумні люди. Як тільки вони отримують стимул ззовні – їхній розум починає генерувати одну ідею за іншою, хоча у багатьох випадках без чітких асоціацій. В результаті виходить свого роду “дерево” з дуже густою “кроною”, що складається з численних “гілок”, які людина не може ні контролювати, ні якось упорядкувати.
Емоційні катаклізми
Іншим аспектом життя дуже розумних людей, який слід враховувати, є гіперчутливість. Бути «надто розумним» означає мати дуже глибоке і трансцендентне бачення реальності та світу.
Для них навіть звичайний перегляд вечірніх новин – незвичайна пригода для розуму. Слухаючи ведучого, одночасно відчувають і нерозуміння, і гнів, і скептицизм, і розчарування.
Емоції просто накривають їх із головою. Вони не здатні контролювати вплив подій, які для більшості людей проходять непоміченими. І не тому, що їм для цього не вистачає знань чи розуму, а навпаки – через їх надлишок.
Такі речі, як брехня або удавання – просто бентежать розумних людей. Так само, як і соціальна нерівність і війни. Їм нестерпно усвідомлювати, що у світі неможливо досягти високих ідеалів.
Самотність дуже розумних людей
Існує стійкий міф про те, що розумні люди, як правило, дуже холодні та гордовиті. Це не правда! Їхня здатність до емпатії – просто величезна. Тому вони воліють самотність та ізоляцію, щоб не страждати.
Нерідко вони бояться зблизитися саме з тієї ж причини: щоб не прив’язатися до когось надто сильно, завдавши нової порції болю.
Їхні емоційні світи – дуже складні та неймовірні, тому їм доводиться перенаправляти свою енергію до творчості, щоб хоч якось упоратися з бурями ідей.
Розумні люди можуть бути щасливими
Можливо, ви вже вирішили, що бути дуже розумним – це вічний хаос та страждання. Але це не правда. Давайте трохи поміркуємо. У обдарованої дитини, яку нерідко в школі навіть не помічають, нерідко зникає інтерес до навчання. Вона йде у «внутрішню еміграцію». Але це лише сприяє зростаючій тривозі та депресії.
Існує ще один момент, про який попереджає ВООЗ: високий IQ сам собою – ще не привід діагностувати обдарованість. Адже інтелект не можна розглядати у відриві від емоцій, гіперчутливості, гіперемоційності, гіперстимуляції, без особливостей та швидкості мислення.
Так, це непросте випробування для людини – народитись дуже розумною. Це може означати, що доведеться жити в дуже закритому та своєму «куточку», де емоції та думки – надто хаотичні, надто глибокі та інтенсивні.
Тому роль батьків, педагогів і психологів у тому, щоб пропонувати таким дітям відповідні стратегії у тому, щоб вони набули баланс і гармонію. Стратегії розкрити свій потенціал, і, відповідно, здобути щастя.
