Людина йшла дорогою добра, але одного разу в нерішучості зупинилася на роздоріжжі, які часто зустрічалися на її шляху. Господь кликав людину в одну сторону, а пристрасті манили в іншу. Раніше вона прислухалася до Господа, а на цей раз шлях, підказаний сліпими пристрастями, здався їй заманливим, привабливішим і безпечнішим. Повіривши їм, вона пішла туди, куди вабили пристрасті.
Спочатку все було добре. Але чим далі вона відходила від правильного шляху, тим важче було молитися, тим частіше стали з нею траплятися різні події: то впаде й пораниться, то спіткнеться і лоб розіб’є, то забрудниться, то втратить щось або заблукає.
І звернулася людина до Бога:
– За що, Господи, стільки покарань на мою голову? Усього лише раз я ослухалася Тебе, а за це стільки напастей на мене звалилося.
– Я тебе не карав, – ледь чутно прозвучав Божий голос. – Я знав про всі небезпеки на цьому шляху, бачив те, що ховалося під його привабливою личиною, і попереджав тебе, а ти не прислухалася, от і пожинаєш плоди свого вибору.
– Але що ж мені тепер робити?
– Ти можеш повернутися на істинний шлях або продовжити йти по цьому. Вибір за тобою! Як далеко ти не відійшла б від Мене, пам’ятай, що Я тебе люблю й чекаю. Поки ти жива, завжди можеш прийти до Мене.
