Від однієї вчительки пішов чоловік. Взяв і пішов до іншої. Але з такого приводу лікарняний не дають і відпустку не надають. І вона вийшла на роботу. Уявляєте, в якому стані. І трималася, а потім накричала на тиху світленьку дівчинку. За тупість.
Дівчинка погано вчилася, і в цей день не могла зрозуміти найпростіший приклад. Вона з бабусею жила, мама пила – в містечку всі це знали. Ну ось, накричала вчителька і наговорила образливих слів; а дівчинка лише тихо плакала – вона тихенька була. І все; дрібний випадок. А потім вчителька прийшла додому – порожньо і тихо. І так їй стало нестерпно важко, цій жінці – не через чоловіка навіть. Через дівчинку. І вона гірко плакала всю ніч, ходила, пила воду…
А на ранок прийшла на роботу і дівчинці сказала: «Пробач мене, Оленочко! Вибач, будь ласка! Мені соромно, що я тебе образила. Від мене чоловік пішов, а я на тобі зло зірвала!». І Оленка тихо сказала, що це нічого, нічого!
Не плачте! Я звикла, що кричать. На мене всі кричать, я тупа. І б’ють… І вчителька обняла Оленку. А потім, знаєте; стала з нею займатися, додому до себе водити після уроків, годувати супом. І пережила найгірший час.
І Оленка краще стала вчитися.
І поправилась трошки. Це я про те, що не треба зривати зло на беззахисних, навіть якщо дуже важко на душі. Від цього потім гірко і ще важче. Навпаки, треба про когось подбати – це полегшує страждання. Так влаштована душа у нас – так її можна втішити в печалі. Іноді – тільки так…
Ганна Кір’янова
