“Йди за серцем!
Подорож починається не з того, що ти набиваєш рюкзак речами, виходиш на трасу в пошуках попутки або їдеш на вокзал, стискаючи квиток в руці. Подорож починається в голові.
У той самий момент, коли ти розумієш, що ти дозрів для свободи бути там, де ти хочеш, тим, ким ти хочеш і коли ти цього хочеш. Воно починається з рішучості все залишити таким, як це є, перерізавши всі ниточки і прихильності, щоб не нести разом з рюкзаком вантаж минулого. Подорож – це гра на довіру, коли ти повертаєшся спиною до світу і падаєш назад, довіряючись тому, що тебе підхоплять його надійні руки.
Ти просто віриш, що все вийде.
Віриш у достаток світу і численність місць, від яких зводить вилиці через постійну посмішку.
Віриш у краще.
Віриш у вищу силу.
Віриш у людей.
Віриш у себе.
Подорож починається з погляду, проводжаючи хмари, але найголовніше – вона починається всередині, з величезного всесвіту, який неможливо дослідити і зрозуміти без зв’язку із зовнішнім.
Ти просто віриш, що в тебе все вийде, тому що немає нічого, з чим неможливо впоратися, незважаючи на думки інших.
Це в першу чергу варто залишити вдома. Думки інших, навіть якщо це ваші близькі люди.
ЯКЩО У ЛЮДЕЙ Є ПРАВО НЕ ВІРИТИ В ВАС, ТО У ВАС НЕ МАЄ ПРАВА ВІРИТИ ЇМ.
Ти просто зобов’язаний знати, що ти герой!
Нехай свого власного життя.
Нехай історії, яка коли-небудь закінчується.
Нехай у ній буде купа помилок і буде збиватися склад, але це твоя історія, і нікому не дано писати її за тебе…
А тим більше судити…
Володимир Дорош”
Все просто!
Але часом мають пройти роки, а то і десятиліття, щоб зрозуміти те, що відомо і п’ятирічкам: не їсти несмачне, спати, коли втомився, йти і не повертатися, коли ображають, опиратися, коли на тебе одягають чуже пальто…
Не бійтесь довіряти собі.
Це лише ілюзія, що хтось знає краще за вас… ????
