Притча про те, як можна знецінювати іншого, а виходить насамперед себе.
Жили два сусіди. Перший був добрим, чуйним. І все у нього в житті ладилося – і в сім’ї, і на роботі, будинок був красивий і великий, і в саду завжди росло багато квітів, фруктів і овочів.
Другий сусід був злісним і заздрісним, і від того у нього самого все йшло шкереберть: і будиночок весь нахилився, і в городі крім бур’яну нічого не проростало. Злився сусід, заздрив удачливому товаришеві і постійно намагався йому якусь гидоту зробити: то сміття накидає, то ще що-небудь нехороше придумає.
Прокинувся одного разу чоловік у доброму настрої, вийшов на ґанок, а там – відро з помиями. Узяв він його, помиї вилив, відро вишкріб аж до блиску, назбирав у нього найбільших, стиглих і смачних яблук та й пішов до сусіда.
Той, зачувши стукіт у двері, зловтішно подумав: „Нарешті я йому допік!”. Відчиняє двері, сподіваючись на скандал, а чоловік протягує йому відро з яблуками і каже:
«Хто чим багатий, той тим і ділиться!»
