Про силу вусів, кучері і “ружу, якого б взяла за мужа”.
Вподобання і смаки наших прапрабабусь дослідила етнологиня, фольклористка, кандидатка історичних наук і письменниця Ірина Ігнатенко у своїй книзі “Чоловіче тіло у традиційній культурі українців”. Прочитали залпом (Ірина пише ще й цікаві статті для порталу «Гендер в деталях»), посміхнулися і навіть вивчили стародавній вірш:
Ой що ж то за хлопець, як ружа,
Я би його взяла за мужа,
Я б йому роботи не дала б, не дала,
Лиш би для красотки тримала б.
Так от, пише пані Ірина, в етнографічних джерелах і фольклорі простежується одна закономірність: майже завжди красивими, бажаними, коханими називаються хлопці, у яких є волосся на голові та обличчі, тобто з вусами, чубом або ж кучеряві. Тодішні еталони чоловічої краси серед українок
На Гуцульщині навіть казали: «мужчина без вусів – то баба»
Вуса означали статеву зрілість, вихід із підліткового віку, а отже, й вищий соціальний статус. Навіть при першому голінні заведено було голити тільки бороду, а вуса лишати. Проте носити вуса притаманно було чоловікам у Східній Україні, натомість у Західній Україні після скасування панщини 1848 року селяни почали голитися. Уже в ХІХ – на початку ХХ століття майже все чоловіче населення голилося.
Відсутність бороди стала естетично привабливою і за “гріх” не вважалася
Наші прапрапрабабці мліли від чорнявих кучерявих хлопців
Серед популярних на той час чоловічих зачісок були: «оселедець», «у кружок», «під макітру», «під скопку» (коли волосся на скронях і потилиці було довгим, а над бровами робили горизонтальний зріз); “до закаблука” (над чолом волосся було довше, а на потилиці коротше). Ці зачіски були характерними для жителів лісостепової зони (Київщини, Поділля, Лівобережжя).
Натомість коротке волосся зустрічалося переважно у степовиків. У Західній Україні «модними» були довгі зачіски.
Характерним для всіх парубків було зачісування волосся вгору чи за ростом, не робили проділ посередині голови
Чоловіча міць
Щодо фігури, то щоденна важка фізична праця сформувала вимогу бути фізично дужими. Фізичні навантаження для чоловіків починалися досить рано. Із матеріалів про косарські звичаї в Західній Україні, які зібрали члени етнографічної комісії Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ), дізнаємося, що подекуди, наприклад на Тернопільщині, «хлопці зачинають косити навіть вже від 13 віку».
З огляду на це красивий хлопець, чоловік уявлявся міцним, витривалим, кремезним. Українки тоді часто примовляли:
…треба мені чоловіка,
ні старого, ні малого,
середнього, молодого,
щоб і в полі орав та й у домі дбав…
Як бачимо, дівчата, нічого за три сторіччя не змінилося. Сучасним україночкам хочеться такого ж: ні старого, ні молодого і щоб дбав. Можна навіть рудого чи світлого – у цьому ми стали поблажливими.
