«Одного разу настає момент, коли ти починаєш більше дивитися на небо, ніж на те, хто чим зайнятий, як живе. І дивишся з посмішкою на навколишній світ з усім його шаленством.
Вже не поспішаєш подобатися, не квапишся давати поради, когось судити або рятувати. Перестаєш відповідати на дзвінки людей, які давно не захоплюють і не цікавлять. Не витрачаєш час на пусте і тимчасове. Не вибачаєшся за це. Ти починаєш вчитися відчувати спокій і не гнатися за тимчасовим, нецікавим, віджилим чи, навпаки, новим.
Затишок всередині дорожчий за зовнішній успіх. Усе, що тобі подобається, – це особисте. Особисте – значить належить тільки тій людині, яку ти бачиш в дзеркалі. Ти – найкращий для себе однодумець у тому, як в цьому шаленому світі бути собою і бути щасливою».
Тетяна Марач
