Не можу прийняти світ, у якому чоловік одягає дружину, немов занепалу жінку, виставивши напоказ іншим усе, що має залишатися прихованим від очей, інтимним.
Світ, в якому честь і гідність – якісь дивні слова із забутим змістом, а на чиюсь обіцянку можна й не розраховувати.
Світ, де жінка відмовляється від дітей, а чоловік – від сімейних зв’язків. Де малолітні шалопаї вважаються такими, що досягли успіху, сівши за кермо батьківського автомобіля, а хтось, хто отримав хоч крихту влади, напускає на себе важливий вигляд і намагається навіяти, що ви жалюгідні і нікчемні.
Світ, у якому люди кажуть, що вірують у Господа, тримаючи в руці чарку горілки, не маючи жодного не те що знання, а хоча б розуміння своєї релігії. У якому ревнощі ганебні, а скромність – страшний недолік. Світ, де люди не знають кохання, але шукають кращого партнера.
Світ, у якому всі купують дорогі автомобілі, намагаючись замаскувати власне убожество, в якому юнаки пропивають гроші на популярних тусовках, кривляються та стрибають під примітивну музику (якщо це можна так назвати), а дівчата таких закохуються.
Світ, у якому немає різниці між чоловіком та жінкою, а відсутність кордонів пояснюється свободою особистого вибору; тих же, хто тримається іншого шляху, таврують «консерваторами» та «деспотами».
Я не зможу, мені не вдасться стати частинкою цього світу…
Я вибрав свою дорогу. І мені щиро шкода, що я не отримав ні розуміння, ні підтримки тих, хто її шукав.
