Якось один чоловік прийшов до відомого мудреця і запитав:
– Я хочу знати, учителю, скільки друзів повинно бути в людини? Я чув приказку: “Не май сто карбованців, а май сто друзів”, але мені здається, якщо я прагнутиму шукати собі багато друзів, то це буде якось штучно виглядати; тим більше, не завжди відразу розбереш, що за людина перед тобою, і чи можна з нею по-справжньому подружитися, та і за себе я не завжди можу поручитися.
– Я дам тобі відповідь, – сказав учитель, – вірніше, ти сам отримаєш її. Бачиш ту високу яблуню? Це одна з найвищих яблунь у світі. Піди і зірви для мене яблуко із самої верхівки.
Задерши голову і побачивши у височині освітлені сонцем яблука, чоловік відповів:
– Але, учителю, це насправді дуже висока яблуня. Як я можу дістати плода?
– А ти поклич друга, і ви разом дістанете його, – відповів мудрець.
Чоловік покликав свого знайомого, встав йому на плечі і навіть потягнувшись руками, був все ще далекий від верхівки дерева.
– Ні, нічого не виходить, – пробурмотів він.
– А що, хіба в тебе більше немає друзів? – посміхнувся учитель.
Чоловік покликав ще кількох. Вони сопіли, напружуючись, підіймалися на плечі один одного, будували живі піраміди, тягнулися вгору, але… всі конструкції руйнувалися, люди падали, і в них не виходило дістатися до самої верхівки.
Простеживши все це, мудрець покликав бідолаху до себе і мовив:
– Тепер ти зрозумів, скільки людині треба справжніх друзів?
– Так, учителю, я зрозумів, – відповів чоловік, потираючи забите коліно, – їх потрібно багато, щоб ми спільно могли б розв’язати будь-яку проблему!
Учитель сумно похитав головою:
– Мабуть, це так, потрібно багато людей. Чи всього одна мудра людина, якій спало б на думку принести драбину!