Є чудовий вислів: «У моєму храмі тебе бережуть, але не тримають».
Я за жіночу гордість. За ту, яка не дозволяє писати першою, дзвонити першою, навіть думати першою. Який вік би не був. Чоловік повинен залишатися чоловіком. Робити перший крок. Боротися. Я б не стала шантажем й істериками тримати чоловіка, який прийняв рішення піти зі стосунків.
Не стала б обривати телефон і вибивати двері чоловікові, якому плювати на мене. Не стала б душити його любов’ю, перевірками, незрозумілими стеження, вторгатися в його особистий простір. Я ставилася б до нього з належною довірою і повагою. Не стала б опускатися до рівня шукачів, обнюхувати сорочки, нишпорити по кишенях, переглядати телефон, дочекавшись моменту, коли він піде в душ або ляже спати. Загрожувати самогубством, якщо він мене залишить.
І якби розставання все – таки сталося з його ініціативи, я попросила б його залишитися. Один раз. І якби він мене не почув, я не побігла б за ним слідом жалюгідним песиком, бо я готова зробити сто кроків назустріч, але жодного навздогін.
Так. Я горда. Але це не означає, що я не люблю його. Поясню. Просто, по – перше, я переконана, що розставання в любові подібно смерті та той, хто дійсно по-справжньому тебе любить, ніколи не зможе піти зі стосунів спокійно і легко, без пояснень, з недбалою усмішкою, просто мовчки зібравши свої речі.
По-друге, я просто не бачу сенсу змушувати насильно любити себе. Змушувати людину бути присутнім в моєму житті проти її волі. Це найостанніша справа. Це вкрай принизливо для жінки. Я вмирала б від болю, сходила з розуму від ревнощів, мучилася невідомістю, нудьгувала до одуріння, задихалася без нього, горіла б у своїх почуттях заживо, але не зробила жодного дзвінка до того, хто не усвідомив моєї цінності й по добрій волі прийняв рішення піти. Я не нав’язую себе, нікому. Якщо я потрібна чоловікові, він мене знайде.
У будь-якому випадку розшукає, приїде, забере, дістане з-під землі, увімкне всі свої здібності, докладе багато зусиль і знайде способи, щоб вимолити прощення за всі мої безсонні ночі в холодному ліжку без нього. Чи усвідомить свої помилки, знайде правильні потрібні слова, ніжністю, ласкою і турботою залікує рани на моєму серці, які сам же і завдав.
Це все хлопчик зробити не зможе, лише чоловік. Тільки справжній чоловік може боротися. Відповідати за слова. Брати відповідальність.
Він доведе глибину своїх почуттів і серйозність своїх намірів стосовно мене не на словах, а на вчинках. Насправді чоловіки дуже сильні. Сильні та винахідливі.
І якщо жінка дійсно потрібна, він гори зверне, щоб повернути її, щоб бути з нею, але свого доб’ється.
Найбільш жалюгідне і мерзенне – це жінка, яка намагається домогтися чоловіка, яка пропонує себе, воює за нього з іншими жінками. Встаючи з ними в ряд, вимушена боротися за свого чоловіка за його ж ініціативою, жінка знецінює себе, втрачає свою гордість.
Це огидно.
Якщо ти не будеш сама себе поважати, він теж не стане цього робити. Якщо ти будеш йому потрібна, він ніколи не поставить тебе в такі дикі та принизливі умови, він сам зробить все, щоб тебе добитися, заслужити твоє прощення. Він поверне тебе і твою довіру.
Жінка дуже емоційна, тому чоловік повинен бути впевненим в собі. Поважай себе настільки, щоб не віддавати всіх сил душі того, хто тебе не цінує і не поважає. Не будь там, де витирають ноги об твою жіночу честь, де плюють у твою душу, де грають твоїм серцем, де твої почуття топчуть ногами як виноград на вино. Будь там, де тебе ставлять на перше місце, де тобі ясно, що ти улюблена і єдина.
Нерозумно бігти за тим, хто сам відпустив твою руку. Нерозумно дозволяти користуватися тобою. Нерозумно намагатися повернути того, хто ніколи не повернеться. Чоловік повинен робити перший крок. Нести відповідальність, обривати телефон, зустрічати біля під’їзду з банальним букетом троянд, приймати рішення. Вольові. Чоловічі. Кардинальні. Чоловік повинен повертати кохану жінку. Сам.
Все інше – неприпустимо.
Все решта – слова…
