Коли стаєш батьками, потрапляєш в закритий клуб, за членство в якому регулярно доводиться платити власними нервами. І найжахливіше, що плату за цей розкішний привілей – мати можливість любити і виховувати свою дитину, – з нас частенько стягують не власні діти, а родичі, друзі і коментатори в інтернеті, які знають, як правильно.
І ось що прикро: люди, які яким-небудь чином коментують твоє батьківство, як ніби-то виходять з добрих намірів, а на ділі виходить, що вони несуть фігню. Часто дуже неприємну. Але вона продовжує передаватися з покоління в покоління, попутно втрачаючи взагалі будь-який сенс під напором різноманітних обставин.
Ну от скажіть, кому хочеться чути щось типу «а як ми вас ростили?», «самі хотіли дітей, ось тепер не скаржтеся», «потім будеш шкодувати про те, що вони вже виросли», «тобі просто треба відпочити», «ляж поспи – і все пройде», «виховувати треба краще» і так далі? Хоч комусь в цьому світі стає легше від такої «підтримки»?
Можливо, я зараз не відкрию Америку, але ось вам трохи правди життя: люди, які добровільно і навіть після тривалого планування і підготовки стали батьками, не зобов’язані бути весь час в захваті від спілкування з дітьми. Більш того, багато хто з нас, вперше занурюючись в турботи про дитину, не підозрюють, що ж їх справді чекає за периметром бездітного життя.
У батьківства є тіньова сторона, і як би кричущі по форумам радісні матусі ні волали про те, що вони не втомлюються, не зляться на своїх нащадків і не розуміють, як це так можна – говорити, що спілкування з дітьми це не завжди свято, цього не скасує. Не всім дано – навіть ресурсно – завжди бути в настрої займатися батьківством, ось уявіть собі.
Життя з дітьми і так просякнуте почуттям провини і бажанням бути краще, ніж ти є насправді, і пусті і часто голослівні звинувачення, нехай навіть висловлені в жарт, не допомагають з усім цим справлятися.
Так, ми самі хотіли дітей. І ми знаємо, що вам теж було важко. Можливо, ми і правда будемо шкодувати про те, що їхнє дитинство швидко скінчиться. Може, це і є найкращі роки нашого життя. Але не можна забувати, що роки складаються з миттєвостей. У тому числі з найпохмуріших. З таких, коли ти сидиш на підлозі, плачучи від безсилля і кажеш собі: «Чому це зі мною відбувається?» Або коли ти ось уже півгодини приймаєш гарячий душ, чуючи, як у сусідній кімнаті надривається твоя дитина, але не знаходиш в собі сили вийти і допомогти її заспокоїти. Або коли тебе дратує, що вона не засинає.
Коротше, якщо раптом ви прямо зараз переживаєте щось таке, то знайте: іноді батьківство – просто нестерпна мука. Так буває. У ці миті ви не одні. І ви не жахливі батьки. Передайте це далі.
