Батьки, якщо хочете виростити щасливими і успішними своїх дітей, то залиште їх у спокої і займіться своїм життям!
Уже близько років 10 я спостерігаю, як батьки беруть на себе занадто багато відповідальності, яка повинна б належати їх дітям. Це мода така чи що…
Робити з дітьми уроки мало не до 9 класу, збирати за дітей портфель, дізнаватися за них домашнє завдання у однокласників, тягати дітей по всяких розвиваючих заняттях мало не з 6 місяців, а в шкільні роки займати кружками весь тиждень так, що у дітей не залишається часу для дитинства. Дуже багато рішень і виборів батьки роблять замість дітей. І під слушним приводом намагаються контролювати всі їхні справи.
Нещодавно читаючи лекцію для батьків школярів, я зіткнулася з тим, що БАГАТО батьків дізнаються один у одного, домашнє завдання для дітей (учнів 6 класу!). При цьому скаржаться на несамостійність своїх дітей.
Не пам’ятаю, щоб в моєму дитинстві батьки збирали мені портфель або возили на гуртки. Не пам’ятаю, щоб за мене вибирали, на які гуртки ходити. У батьків були свої справи. А ми вчилися самостійності.
Суспільство стало «дітоцентрованим». Вся сім’я будується навколо інтересів дітей. Дитина – сенс життя і світло у віконці. Чоловік і жінка стають командою по вирощуванню своїх дітей або обслуговуючим персоналом для дитини. При цьому перестають бути чоловіком і дружиною один одному.
І найголовніше – ці батьки вірять, що таким чином роблять дітей щасливими, забезпечуючи їм найкраще дитинство.
Дивлячись на такі сім’ї, я хочу сказати батькам – залиште дітей у спокої, займіться собою. Тому що ви псуєте своїм дітям життя! Зараз поясню свою позицію.
Багато батьків пояснюють таку свою поведінку бажанням, щоб їх діти виросли успішними, багатими, мали можливості вибору в житті і т.д. Все це для того, щоб, в кінцевому рахунку, їх діти виросли щасливими людьми. Адже у батьків свого щастя немає, тому вони так відчайдушно хочуть, щоб хоч їхні діти були щасливими. Але мистецтву відчувати себе щасливим теж потрібно вчитися. І вчаться діти завжди у своїх батьків. Саме у батьків діти переймають стереотипи поведінки і ставлення до життя.
Чого можуть навчитися діти у таких батьків? Пахати і надриватися навчаться, тривозі і недовірі до світу навчаться, а ось бути щасливими і задоволеними – ні. Тому що цього їх нікому навчити, батьки самі не вміють!
Є англійське прислів’я «Не виховуйте дітей, це марно, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе». Якщо ви не хочете для дітей такого жежиття як у вас, тоді виправляйте себе і своє життя. «Зробіться» щасливою людиною, тоді ваші діти теж будуть щасливими. І не потрібні будуть мільйони розвиваючих гуртків. Якщо ви візьметеся відповідати за своє життя самі, а не перекладати відповідальність на владу, країну, начальство і т.п, то і ваші діти навчаться відповідати за свої уроки, портфелі і т.д. І тоді з дітьми буде все ок!
Є ще один прихований мотив в тому, що батьки намагаються дати своїм дітям те, чого вони самі були позбавлені в дитинстві. Часто цей порив є несвідомою спробою компенсувати свої дитячі дефіцити. Чого хоче їх дитина, деякі забувають запитати. Фільм «Траса 60» якраз про це, подивіться. Там добре показано до чого це може привести.
Або, навпаки, не забувають запитати дітей про їхні бажання, а потім фанатично кидаються ці бажання виконувати. Немов у батьків в житті один єдиний сенс – догодити дитю. А своїх власних інтересів немає.
Ми не можемо прожити за дітей їх життя і не можемо вберегти їх від помилок. Свої помилки вони все одно повинні будуть зробити самі. А якщо ми намагаємося їх надмірно страхувати, то позбавляємо їх можливості отримати свій власний досвід, не даємо їм дорослішати і реалізовувати свій потенціал. Ми робимо їх безініціативними та інфантильними, які не знають чого хочуть, не мають своєї думки і життєвої позиції.
Повторюся, батьки, якщо хочете виростити щасливих і успішних дітей, то залиште їх у спокої і займіться своїм життям! Шукайте свої власні інтереси і смисли. Шукайте те, що зробить вас щасливішим, тому що дітям потрібні щасливі батьки. Живіть, перш за все, для себе, і тільки потім для дітей.
