Знаєте таких батьків, яких завжди добре чути на будь-якому майданчику, дитячому святі або в магазині? «Іванку, встань! Ти ж забруднишся!»,«Не біжи: впадеш!»,«Не смійся на морозі, застудишся»,«Не стрибай по калюжі»,«Не кидайся снігом»,«Не лізь ти до машини, я сам двері відкрию, у тебе все одно не вийде».
Як на дитячу психіку впливають постійні заборони та окрики та чому стрибати по калюжах для дитини – корисне і розвиваюче заняття, розповідають експерти.
Не пустощі, а цікавість
Заборони та обмеження в батьківстві неминучі. Неможливо дозволяти дитині абсолютно все: це просто небезпечно для неї та оточуючих. Але найчастіше виправдані фрази «не лізь до розетки» і «не включай плиту» існують в сусідстві з обсмикуванням з будь-якого приводу і без. У багатьох мам і татів просто входить у звичку говорити своїй дитині «не можна» і «не лізь».
Психологи рекомендують в черговий такій ситуації зупинитися, видихнути та швидко обдумати: а чи дійсно це під суворою забороною і чому?
Уявіть: півторарічний малюк вирішив покласти печеньки в кружку з водою і з подивом спостерігає, як вони там розмокають. Напевно вам захочеться засмучено крикнути: «Так робити не можна!» і припинити це неподобство. Спокій. Це звичайна природна дитяча цікавість, без якої неможливий розвиток дитини.
Чи варто такі речі забороняти? Вирішувати тільки вам, але психологи радять якомога менше обмежувати дитину в прагненні пізнавати світ. Це для вас – баловство, а для малюка – важливий і цікавий експеримент.
Ми не можемо зазирнути в голову малюка, але припускаємо, що в момент такої витівки розумовий процес дитини працює дуже активно: чому печиво стає м’яким, а вода каламутніє? А ще: чому мамі все це не подобається? Адже це так цікаво!
Постійні заборони, іноді позбавлені сенсу, роблять дитину тривожною, сором’язливою, замкнутою.
Часто батьки забороняють щось через свою тривожності за життя і здоров’я дитини: раптом простудиться, раптом впаде і розіб’є ніс, раптом вона щось зіпсує і доведеться за це платити.
Ця постійна невпевненість і тривожність батьків передається дитині. Вона теж починає боятися всього навколо. Боїться запитати щось у вихователя: раптом посварить. Побоюється підійти до інших дітей: раптом не захочуть грати. Боїться будувати свою вежу з Лего: раптом впаде.
Зрозуміло, що це сильно гальмує розвиток дитини й може стати причиною майбутніх неврозів. Також малюк може стати агресивним або апатичним. Діти зляться, коли їм щось забороняють. А якщо заборони сиплються постійно і з усіх боків, то злість починає бити через край. Але злитися на старших не можна, і негатив зміщується на ровесників. Дитина починає кусатися в саду, битися, обзиватися.
Є й інший варіант: дитині доводиться постійно пригнічувати в собі злість, щоб бути хорошим хлопчиком або дівчинкою. Коли ми придушуємо злість, ми придушуємо і всі інші почуття. Через це дитина стає апатичною, нудьгуючою, їй нічого не цікаво, каже дитячий психолог і багатодітна мама Ксенія Несютіна.
Діти, яких не зупиняють без приводу і дають більше свободи дій, зазвичай виділяються серед однолітків.
Вони веселі, активні, творчі, креативні та різнобічно розвинені. Як правило, такі діти легко знайомляться і заводять друзів, довіряють батькам і домагаються успіхів у різних областях.
«Якщо тебе завжди лають, і ти постійно винен в тому, що зайшов на бордюр, штовхнув камінчик ногою, заліз на гірку, зліз з гірки, то мимоволі у дитини формується відчуття -“все через мене, я поганий”. Такі діти живуть з постійним відчуттям провини та низькою самооцінкою. У школі така дитина, знаючи урок на відмінно, відповість на посередньо, тому що вважає, що більшого вона не заслужила. У майбутньому вони вибирають відносини, де їх використовують і маніпулюють», – каже психолог.
Роман зі світом
Дитина починає розуміти слова «ні» і «не можна» ще до свого першого дня народження. І саме в цей період, хочете ви того чи ні, вам доводиться їх говорити малюкові. Адже лізти в котячий лоток, хапати зі столу ніж і жбурляти на підлогу телефон дійсно не можна. Це небезпечно, негігієнічно, та й купувати новий смартфон щотижня – так собі задоволення.
Тут важливо відразу вирішити: якщо телефон кидати з усієї сили на підлогу не можна – значить, цього робити не можна ніколи й ні за яких обставин. І ніякий телефон, навіть жалісливої бабусі, яка дозволяє улюбленому онукові ламати її техніку.
Дитині складно пояснити, чому мамин смартфон кидати не можна, а бабусин можна. Тому домагаємося одностайності в цьому питанні.
«Дитяча допитливість – це нормально. Десь в 1.2-1.5 у дитини починається період під назвою “роман зі світом”. У такому віці діти вже можуть самі пересуватися і дотягуються до найзатишніших куточків квартири. Завдяки цьому у дитини починає формуватися усвідомлення власного “я” – відчуття окремо від мами. Надалі саме цей етап закладає основи – мотивації, бажань, прагнень, вміння ставити цілі та досягати їх», – підкреслює дитячий психолог.
Але коли мова йде про більш дрібні витівки – сто разів подумайте, перш ніж строго крикнути «Не можна!». Бережіть нерви – свої та дитини. І, головне, пам’ятайте: це для вас падати в сніг (такий холодний, мокрий і брудний) – незрозуміле і безглузде заняття. А для дошкільника – це кайф і щастя.
А для дворічного малюка – ще й неймовірна їжа для розуму. Чому сніг такий холодний? Чому він розсипчастий і коли в нього падаєш – м’яко? А в руках він тане. Здалеку виглядає білим, а поблизу – не зовсім. Загалом, ви зрозуміли. Ну, а улюблену дитячу розвагу – стрибки по калюжах – психологи давно визнали відмінним способом пізнання природи та взаємодії з різними речовинами.
Ігри з водою дуже подобаються дітям, калюжі заворожують і дивують їх. Малюк робить багато відкриттів і висновків, будує логічні зв’язки у себе в голові, експериментує і просто від душі веселиться.
Наслідки постійних заборон
І все-таки: до чого можуть привести постійні заборони? Що чекає в дорослому віці людину, якій в дитинстві занадто часто і безпідставно говорили «не можна»?
Батьківські заборони, як правило, залишаються в голові на все життя, каже психолог Олена Садикова. Звичайно, не в буквальному вигляді – вони трансформуються в глибинні установки.
Наприклад, мама стверджувала: «Не можна залишати кашу на тарілці», а дитина потім живе, старанно дотримуючись правило: «Інші краще знають, чого я хочу». Варіант «Ну доїси, будь ласка» або стократно повторене «А може, все-таки доїш?», до речі, нітрохи не гуманніші.
Тут можна засвоїти: «Гвалтувати мене чужими бажаннями – це окей», «Моє “ні” нічого не варте», «Йти проти відчуттів тіла, щоб порадувати інших – нормально».
Ерік Берн писав з цього приводу: «дресированим тваринам не треба чути голос господаря: він завжди всередині».
Звичайно, виховати людину без заборон неможливо. Тут важливо дотримуватися балансу між принципом задоволення, коли дитина отримує бажане, і принципом реальності, коли світ в особі батьків ставить межі дозволеного.
Так, іноді ця межа проходить там, де закінчується ресурс матері, і він має важливість і цінність. Звідси виникає, наприклад: «Перестань лити воду на підлогу, я втомилася її витирати. Забороняю». Від цього нікуди не дітися, але тут важлива, скоріше, пропорція.
Якщо у дитини непропорційно багато заборон, то вона починає відчувати: світ частіше говорить мені «ні», ніж «так». І в якийсь момент, дорослішаючи, зменшує кількість спроб взяти від всесвіту то, що їй подобається. Зайняти комфортне місце, попросити гідну оплату, вийти за межі системи та винайти свою. Таке під силу тільки людині з «живим, цікавим малюком всередині», який здатний розпізнавати свої бажання і творчо пристосовуватися до навколишнього середовища, щоб ці бажання виконувати.
Дитячий психолог Ксенія Несютіна додає, що, як правило, такі люди:
– Зайве тривожні. Борються зі своєю тривогою за допомогою надконтролю. Іноді майже так само, як це робили їхні батьки.
– Пасивно-агресивні. Поводяться так, що дратують всіх навколо: спізнюються, кажуть недоречні жарти, підводять колег або друзів. Все через лють, яка була на батьків в дитинстві, залишилася сидіти всередині не може знайти адекватного виходу.
– Депресивні. Можуть часто звинувачувати себе, займатися самобичуванням. Несвідомо карати себе і позбавляти простих радощів або постійно потрапляють в неприємні історії.
– Не мають своїх цілей і бажань. Можуть довго залишатися залежними від батьків. Або змінюють батьків на інші співзалежні відносини.
Як знайти золоту середину
Зовсім без заборон – ніяк. Але постарайтеся акцентувати свою увагу на моментах, коли дуже хочеться сказати: «не лізь» або «не чіпай». Зупиніться і подумайте: чи дійсно не можна або це сказано «на автоматі», за звичкою? А що потрібно зробити, щоб стало «можна»?
Нехай зауваження не ллються з вас неконтрольовано. Якщо стрибати в калюжі не можна, тому що забрудниться одяг і промокнуть ноги, візьміть на замітку на наступну прогулянку надіти гумові чоботи та непромокаючі штани, а також верхній одяг, який буде не шкода забруднити.
Чому не можна штовхнути камінчик на дорозі? Може, ви просто дуже втомилися і вас в принципі дратує будь-яка активність дитини? Тоді важливо заповнити свій ресурс і добре відпочити, приділивши час собі. Бережіть дитинство своєї дитини, адже воно буває всього один раз.
