На кого навчатись? Ким працювати? З ким одружитися? Чому ми любимо тих, хто нас не любить? Як будувати стосунки із родичами? У що вкладати гроші? Всі ці питання не дають жінкам спати ночами та вимагають чітких відповідей.
Бо давно відомо: той, хто пливе течією річки, смішить крокодилів. Треба щось робити зараз, щоб не кусати лікті на старості.
Але як добре, що є народна мудрість, приказки та прислів’я, які послужать дороговказним маяком:
Забезпечена старість
Неробство в юності – убогість у старості.
Якщо хочеш багатства і слави, не спи на світанку.
Біля мого будинку є невеликий бульвар із лавками, які уподобала молодь: підлітки від 12 до 18 років. Вони збираються тут з обіду до глибокого вечора, регочуть, співають пісні і здаються найщасливішими людьми на світі.
Відчувають перевагу над тими, кого батьки змушують ходити на уроки і сидіти над домашнім завданням.
А у 25 років все сильно зміниться. Я не уявляю, де працюватимуть ці юнаки та дівчата, які пропалили стільки часу. Охоронцями та консультантами?
Забезпечена старість – це не вдалий збіг обставин, це праця та завзятість із молодості.
Коли виходити заміж
Одружуйся молодим, щоб діти встигли стати тобі друзями.
І жінок це також стосується. Знайти людину, з якою захочеш жити після 30 років – надзвичайно складно. Та й із практичної точки зору ранній шлюб несе більше користі: дарує безцінний досвід і є ще сили для народження дітей. З кожним роком життєвої енергії дедалі менше.
Виховання дітей
Стеж за своїм сином, щоб він не впав у колодязь, і тобі не доведеться говорити: «Така воля Бога».
Не лише в колодязь падають діти. Вони ще котяться похилою, зв’язуються не з тими, з ким треба, намагаються покинути школу, хамлять старшим і не хочуть допомагати по дому. Жінки, які не займаються вихованням, частіше за інших говорять: “І в кого ти такий? У свого батька, мабуть…”
Про заздрість
В юності я часто блукала сайтами, де продавалися шалено дорогі вбрання та годинники. І відверто заздрила тим дівчатам, які можуть собі дозволити розкішно жити.
А потім натрапила на сайт-форум, де сиділи жінки, які мали дітей інвалідів. З синдромами ДЦП, аутизмом, шизофренія та інші.
З того часу я перестала заздрити комусь взагалі. Та й життя навчило: все добре не буває.
Про те, як треба ставитися до життя:
Шукайте найкраще, чекайте на гірше і беріть те, що приходить.
