Іноді ми говоримо іншим людям слова, які нічого для нас не означають, без причини, щоб заповнити паузу в розмові. Просто для того, щоб щось сказати. І не здогадуємося, як вони сприймаються.
Письменниця Надіра Анжель (Nadirah Angail) опублікувала в своєму блозі неймовірний текст про те, як ми непомітно можемо зранити тих, хто живе з прихованим болем. Вона закликає нас бути більш уважними і чуйними.
Пропонуємо вашій увазі текст Надіри, який не може не викликати глибоких емоцій у будь-кого, хто читає його.
Ось жінка, 30 років, дітей немає. Люди запитують її: «Досі немає дітей?» І вона з дня у день, із вдаваною посмішкою, вигадує нові відповіді. «Ні, ще немає», – відповідає вона з усмішкою, придушуючи розчарування. «Не варто чекати вічно, годинник цокає», – кажуть їй довколишні, задоволені тим, що наставили її на шлях істинний.
Вона посміхається їм. І плаче, залишившись на самоті.
Плаче, тому що всі 4 її вагітності закінчилися викиднями. Тому що вони з чоловіком безрезультатно намагаються зачати дитину вже 5 років. Плаче, тому що у її чоловіка вже є діти від попереднього шлюбу, а інших він не хоче.
Плаче, тому що відчайдушно хоче спробувати ЕКО, але у неї не вистачає грошей. Плаче, тому що у неї вже було кілька ЕКО, але нічого не вийшло. Плаче, тому що її подруга не погодилася бути сурогатною матір’ю. «Це якось дивно», – відповіла вона. Плаче тому, що ліки, які вона повинна приймати, несумісні з вагітністю.
Плаче, тому що її чоловік безплідний і звинувачує себе за це. Тому, що у її сестер вже є діти, окрім тієї сестри, яка взагалі не хоче дітей. Плаче, тому що найкраща подруга вагітна. Плаче, тому що її знову запросили на вечірку в честь новонародженого. Тому що її мати постійно запитує: «На що ти чекаєш?»
Тому що її свекри хочуть онуків. Плаче, тому що у її сусідки близнюки і вона жахливо з ними поводиться. Тому що 16-річні вагітніють з першої спроби, хоча це їм не потрібно. Тому що вона чудова тітка.
Тому що вона вже вибрала імена. Тому що дитяча в її домі як і раніше стоїть порожня. Плаче, тому що порожнеча – у неї всередині. Плаче, тому що вона була б прекрасною мамою. Була б. Але не є.
Ось інша жінка, 34 роки, 5 дітей. Люди кажуть їй: «Боже Святий, сподіваюся, на цьому ви зупинитеся!» І сміються, бо це мовби жарт. Жінка теж сміється, але не дуже охоче і змінює тему. А на другий день плаче, залишившись сама. Плаче, тому що знову вагітна і відчуває, що повинна приховувати радість.
Плаче, тому що завжди хотіла велику сім’ю і не розуміє, чому інших це так непокоїть. Тому що у неї немає братів і сестер, і вона відчувала себе глибоко самотньою в дитинстві. Тому що у її бабусі було 12 дітей і вона хотіла б стільки ж.
Плаче, тому що не може уявити життя без своїх дітей, а іншим це здається покаранням. Плаче, тому що не хоче, щоб її жаліли. Тому що вона і її чоловік повністю здатні утримувати сім’ю, але це, схоже, не має значення.
Плаче, тому що всі вважають її безвідповідальною. Плаче, тому що втомилася від таких жартів і необхідності захищати свій особистий вибір. Плаче, тому що іноді вона і сама думає, що не потрібно було народжувати ще двох. Тому що втомилася захищати себе. Плаче через брутальну поведінку людей, які втручаються в її особисте життя.
Ось іще одна жінка, 40 років, одна дитина. Люди кажуть їй: «Лише одна? Невже ви ніколи не хотіли більше?» «Я і так щаслива», – відповідає вона спокійно. І ніхто не підозрює, що коли вона залишається віч-на-віч із собою, то теж плаче. Тому що народження її єдиної дитини було дивом. Тому що її син просить братика або сестричку.
Плаче, тому що вона завжди хотіла принаймні трьох. Плаче, тому що її другу вагітність довелося перервати, щоб врятувати їй життя. Тому що лікар каже, що друга вагітність – це занадто великий ризик. Плаче, тому що їй непросто піклуватися і про одну дитину.
Плаче, тому що її чоловік помер, а іншого чоловіка вона так і не зустріла. Тому що її сім’я вважає, що їй вистачить і одного. Плаче, тому що зараз вона будує кар’єру і не дозволяє собі думати про дітей.
Тому що її післяпологова депресія була занадто сильною і вона не може уявити, як переживе це знову. Плаче, тому що їй довелося видалити матку. Плаче, тому що хоче ще одну дитину, але не може мати її.
Ці жінки серед нас. Вони – наші сусіди, друзі, сестри, колеги, родичі. Вони не потребують нашої думки і наших порад, поки самі не попросять про них. Їх особисте життя нас не стосується. Давайте поважати цих жінок.
