Жалість до себе хоч і не схожа на гординю, але це один із її проявів. Дуже підступна пастка хибного его, в яку багато хто потрапляє.
І якщо у разі «класичної» гордині несвідоме послання до світу: «Подивися на мене, який я крутий! Я роблю все чи майже все краще, ніж ти! Тому вартий уваги та захоплення». То у разі гордині із жалості до себе: «Подивися на мене, як я страждаю! Скільки я пожертвував! Я страждаю набагато крутіше, ніж ти! Тому вартий уваги та захоплення».
Звичайно, не всяке страждання – це гордість. Я щодня в контакті з людьми, які проходять через втрати – близьких людей, дому, себе… І це дуже різні прояви страждань, тихі та гучні. Людина або проживає непросту ситуацію в тиші, наодинці з собою, або ділиться з іншими.
Основні відмінності гордині від справжнього страждання
Гординя завжди усвідомлено чи ні «вибиває сльозу», жалість. Тобто бере у людей енергію.
У цьому багато мазохізму, позиції жертви, публічного дряпання ран цвяхом: «Подивися, як я можу! Я герой!”. І паралельно – знецінює почуття, шлях та досвід тих, хто так не робить.
Буває, що людина ставить свої страждання, жертовність на п’єдестал, робить їх сенсом життя. Знаходить у них опору, хай і ілюзорну. Забери цю опору – і вся його реальність розсиплеться як картковий будиночок. Тому ті, хто страждає в гордині, відкидають будь-які варіанти допомоги або полегшення страждань. Їм це просто не потрібне. Хто ж погодиться рубати гілку, на якій сидить – перекриє таке благодатне джерело енергії.
Гординя у будь-якому її прояві – це не про шкоду іншим, хоч і не без того.
Це про шкоду самому собі. Тому маленькому хлопчику чи дівчинці, які намагаються довести світові свою цінність, але насправді її не відчувають. І витрачають на «докази» стільки часу та сил, замість зрозуміти реальну причину болю.
Якби справді відчували свою цінність, то й доводити не було б потреби.
Важливо не потрапити до цієї пастки.
А якщо потрапив, то піти в себе і розібратися, що справді за цим стоїть.
© Tatiana Gromova Godard
