Соромити нікого не треба. Це справа марна і навіть небезпечна.
Можна звинувачувати, соромити, доводити, що людина винна! Кричати: «Як тобі не соромно? Соромся! Ти винен!»… Цілком справедливо це говорити з натиском і волати до совісті. І спочатку людині справді соромно буде. Якщо вона нормальна. А потім він нас і зненавидить.
Чим більше винен – тим більше незлюбить. Ось такий феномен. Це захисна реакція. Кожному властиво захищати своє “его”, свою особистість. Інакше не вижити. І приниження особистості, примус до сорому та нав’язування провини призводить до агресії, от і все. До реакції у відповідь. Навіть якщо її не виявлять зовні, відчують внутрішньо неприязнь до обвинувача.
Сумління тим і цінне, що воно сама по собі працює. І призводить до каяття та зміни поведінки, якщо людина в цілому хороша, добра. А звинувачення призводять до злості та нападу у відповідь…
Чим більше звинувачують винуватця – тим більше він сердиться і знаходить виправдання своїм вчинкам. І врешті-решт винна людина ще й нападає на тих, кому завдав зло чи біль.
Якщо стосунки цінні, якщо людина дорога і близька, корисно проявити великодушність – щоб не зіпсувати остаточно стосунки. І просто попросити більше так не робити, якщо це близька людина.
А зі сторонньою людиною теж треба обережніше. Можна вибачитися, присоромити і звинуватити, але нажити ворога. Так що або вимагати покарання та компенсації. Не волаючи до сорому. Або відійти на безпечну відстань – це розумно. А соромити нема сенсу.
Дружба і шлюб розпадаються через докори, і на зміну любові приходить ненависть. Ніхто не хоче бути винним! І не може довго бути винним. Обвинуваченим.
Просто не треба більше так чинити, будь ласка! – Ось як краще сказати. Якщо ми дорогі людині – вона зрозуміє. Якщо не надто дорогі, треба подумати, чи потрібні нам ці стосунки. І чи близька нам ця людина…
За матеріалами каналу “Анна Кір’янова. Філософія життя”
