Якщо ви ніяк не можете перестати згадувати погане, якщо вас мучать одні й ті ж сцени з минулого, а психологи не допомагають, книжки з порадами не приносять користі, якщо всі способи випробувані і безрезультатні, залишається один спосіб.
Це доведення до impossibilem, ось так розумно і науково скажемо латиною. Доведення до неможливого. А простіше кажучи, коли ви самі закричите: “Я більше не хочу!” або “Я більше не можу!”.
Іноді людина об’їлася чимось так, що тепер не може дивитися на колишній улюблений продукт. Я ось у дитинстві фруктового морозива по сім копійок з’їла сім стаканчиків. Дуже мені це морозиво сподобалося! І, знаєте, мені більше цього морозива не хотілося зовсім.
Більше того, мене нудило, коли я про нього думала. Подумаю – і занудить. Досі невиразне почуття залишилося. Було б це морозиво у продажу, я його не купила б ні за що.
І є перевірений спосіб позбутися поганих думок і болісних спогадів. Це одна жінка все згадувала про те, як її мама ображала в дитинстві. І про те, як коханий чоловік її покинув. Пішов і пояснювати нічого не став.
Може, звісно, йому набридло про маму слухати. Жінка безперервно лише про це й говорила. У результаті вона пішла до психолога і почала з ним ділитися болісними спогадами.
Психолог, мабуть, теж утомився. Він же живий все ж таки. І, головне, жодні способи не допомагали переключити жінку на щось позитивне та корисне. Вона просто не могла перейти, як заїжджена платівка, – так раніше говорили.
І психолог порадив, якщо така справа, записувати все. Всі ці болючі спогади, сцени у найдрібніших деталях. З подробицями. Аналізувати і писати, писати – сторінок по десять на день, від руки.
І вставляти туди нові подробиці, які виринали в пам’яті. Доповнювати. І знову писати. Купити багато товстих зошитів і писати. А на прийомі зачитувати все із виразом і знову згадувати. А потім удома знову виливати душу у зошиті докладно.
І одного разу жінка прийшла на прийом. Психолог сказав: “Пригадаймо той день, коли мама дала вам ляпасів ні за що, ні про що. Було рано-вранці, сонце світило у вікно спальні. Пилинки, як зараз пам’ятаю, висіли у промені сонця. Ковдра була синя, атласна. Ви лежали безтурботно, і тут…”.
І тут жінка як закричить. “Вистачить уже! Набридло! Замовчіть! Мене вже нудить від спогадів! Давайте про щось інше поговоримо. Що ви вп’ялися в мою маму? Мама, як мама. Звичайна істеричка.
Я більше не хочу! Давайте про мою роботу поговоримо, зараз треба новий проект починати, я турбуюся. Яка ковдра, які порошинки: це було сто років тому. Дістав! Мене нудить від спогадів вже”.
Так вона грубо вигукнула. І замовкла. А потім розсміялася. І психолог усміхнувся. Подякувала вона психологу. Прийшла додому і викинула зошити на смітник. З огидою.
Дістала гарний щоденник та записала план дій на найближчий час. Свої цілі. І пішла у справах, радісна та вільна. З полегшенням, як людина, яку знудило, вибачте. Нарешті знудило і стало краще.
Це добрий спосіб, якщо ніяк не вдається забути погане. Якщо інші методи не працюють. Згадуйте та чесно записуйте, якщо не можете припинити згадувати. Поки не знудить. Поки не захочеться закричати: “Вистачить! Я більше не хочу!”. Це теж працює, іноді краще за інші способи…
Анна Кір’янова