У моєї мами скоро ювілей, шістдесят років. До цієї дати мама готувалася грунтовно, склала список гостей і не забула скласти список бажаних подарунків. Зазвичай вона хотіла того, що ми могли собі дозволити їй подарувати.
Але цього разу був явно перебор. Мама сказала нам вибрати між холодильником або золотим браслетом, вагою не менше десяти грам. В списку бажаних подарунків ще був дорогий столовий сервіз, але моя молодша сестра якраз працює саме в тому магазині, де він продається і їй вдалося купити його зі знижкою п’ятдесят відсотків. Джерело
Задоволена, що зекономила на подарунку, вона прискала до мене з розпитуваннями: – А ти вже вибрала, що мамі подаруєш? – єхидно поцікавилася Віка.
– Так, вибрала.
– І що ж? – не відставала від мене сестра.
– Нехай це буде сюрпризом, – посміхнулася я.
Я нічого не стала їй говорити, бо добре знаю, що вона обов’язково все, слово в слово, передасть мамі. Просто Віка завжди була маминою улюбленицею. Я завжди відчувала різницю, у ставленні матері до нас.
Це передалося і на наших дітей. І у мене, і у сестри є син. Але син Віки – Данило для нашої мами – улюбленець і найкращий онук, а мій Кирило – просто так, дитина її неулюбленої доньки.
Чоловік мій ніколи не втручався в наші сімейні справи. Але цього разу він несміливо мене запитав, а чи не задорогий подарунок вибрала собі мама на ювілей. Що холодильник, що браслет, коштуватимуть тисяч десять-п’ятнадцять. Я повністю підтримала свого чоловіка, мама трохи переборщила.
Вона сама ніколи дорогих подарунків нам не дарувала, навіть на наше весілля вона подарувала нам скромну постільну білизну, бідкаючись, що на більше у неї не вистачило грошей.
А з подарунками для онуків у неї взагалі окрема тема. Одного разу на день народження мого сина вона купила йому дуже гарну курточку. А потім виявилося,, що вона на нього на кілька розмірів завелика. Замість того, щоб забрати подарунок, віднести в магазин і поміняти на менший розмір, моя мама вирішила, що нехай курточку, поки-що, поносить Данило, а коли мій Кирило підросте, він віддасть братику його річ. Ось так, ніби подарунок і куплений для Кирила, але користувався ним її улюбленець Данило. Коли ж подарунок через два роки нарешті потрапив до мого сина, курточка була настільки пошарпаною, що кому-небудь її даром віддати соромно було.
Та мамі придумана схема сподобалася. Тепер моя дитина завжди отримувала подарунки після того, як ними уже натішився його братик, такий собі сімейний секондхенд. Коли смартфон, який бабуся подарувала моєму синові, але спочатку, як завжди, дала Данилові, Данило випадково розбив, мій син тоді вперше сказав, що не хоче від бабусі більше ніяких подарунків. Точніше – речей після Дані йому не треба.
Добре все зваживши, та порахувавши свої заощадження, я вирішила, що подарую мамі те, що можу собі дозволити, без ущербу для сімейного бюджету.
І ось настав довгоочікуваний день. В ресторані зібралася вся наша велика родина. Моя мама стояла в центрі великої, просторої зали. Вона все ще сподівалася, що отримає від нас омріяний дорогоцінний подарунок. І коли ми вийняли з пакета гарний набір постільної білизни, моя мама змінилася в обличчі. В той вечір вона не промовила до нас більше ні слова. Ми посиділи годинку, чемно попрощалися з родичами і пішли.
На наступний день зранку нас розбудив телефонний дзвінок. Мама плакала в слухавку, казала, що такого вона від нас не сподівалася. Всі гості були повідомлені, що ми маємо їй подарувати золотий браслет або холодильник. А ми так принизили її своїм подарунком. Не те, що Віка, вона якось вгадала мамі з сервізом.
Я спробувала пояснити мамі, що ми вибрали такий подарунок, щоб і їй був потрібен, і нам був по кишені. Та тепер мама на нас ображається. Уже місяць нам не телефонує, каже, що я – невдячна донька. І що найсмішніше, більшість родичів її підтримують і теж засуджують мене. Ось такий веселий ювілей вийшов.
