-Та купи собі вже нормальний телефон, – Ольга осудливо глянула на колегу, який набирав на старенькому телефоні смс дружині. – На дворі двадцять перше століття, а у тебе кнопковий старий ще й чорно-білий. Самому не соромно?
-Чому мені має бути соромно? – щиро здивувався Олег. – Дзвонити з нього можна – можна. Повідомлення писати – теж можна. А для інтернету у мене комп’ютер є.
-Зараз сенсорний можна за копійки купити! – не вгамовувалася жінка. – З твоєю зарплатою це не проблема. Куди ви взагалі гроші діваєте? Бачила я твою дружину, одягається скромно, прикрас нуль, та й дітей у вас немає.
-Це наша справа, куди ми витрачаємо чесно зароблені гроші, – трохи роздратовано відповів чоловік. – Я ж у тебе звіту не вимагаю? Ось і до мене не треба лізти!
Олег втупився в монітор, всім своїм виглядом показуючи, що продовжувати розмову не має наміру. Ольга ображено фиркнула і відправилася на своє робоче місце, попутно встигнувши поговорити ще з двома колегами.
Чоловік відчував погляди спиною і розумів, що в черговий раз став предметом обговорень.
Ну, йому не звикати. Які тільки чутки про нього не ходили! І що він всі гроші витрачає на ігри, і що боргів купа.
А недавно нову версію придумали – ніби як у нього є троє позашлюбних дітей і він майже всю зарплату віддає на їх утримання.
Олексію було дуже цікаво, у кого з його колег така багата фантазія. От би поспілкуватися! Хоча б дізнатися, чому йому приписують саме три дитини? Чому не дві, і не п’ять? Шкода, що цю таємницю навряд чи буде розкрито.
Якось одного разу навіть начальник акуратно потурбувався, чи немає у сім’ї якихось проблем.
-Ні, ти тільки скажи, – чоловік хвилювався, ніби мова йде про родича. – Може, допомогти чим?
-Все в порядку, – впевнено відповідав Олег. – Немає жодних проблем. А на рахунок грошей… Скажу вам по секрету, ми з Яною всерйоз задумуємося про дітей.
-Це правильно, – покивав начальник. – Але чесно кажучи, нічого не пояснює.
-Просто ми хочемо дещо купити. Для майбутньої дитини можна сказати.
-А що ж ти прямо так все не скажеш? – розсміявся бос. – Тут такі чутки вже ходять.
-Ви ж знаєте, які у мене родичі? – скривився Олег, згадуючи своє нещасливе дитинство. – Тільки почують, що у мене є гроші, тут же прибіжать і будуть клянчити. Потрібні мені ці нерви?
-Гаразд, я тебе зрозумів, – сказав чоловік. – Але ти май увазі, буде потрібна допомога – звертайся!
Олег не сказав всієї правди. Він з дружиною насправді збирався купити будинок, ось тільки зробити це вони збиралися за кордоном.
Там, де завжди тепло, чисті і затишні вулички. Там, де немає заводів в межах міста, і, відповідно, немає диму. Там, де живуть ввічливі люди, які не будуть пхати носа в чуже особисте життя.
Про це з дитинства мріяли і Олег і Яна, якій з батьками пощастило навіть менше, ніж йому.
Саме заради втілення цієї мрії вони десять років працювали, економлячи на всьому, чому тільки можна. І ось нарешті, вони як ніколи близько до своєї мети.
Будинок в невеликому європейському містечку вже чекає своїх нових власників. Втім, як і робота. Залишилося тільки з’їхати зі знімної квартири і помахати всім ручкою. З яким же задоволенням Олег подивиться на заздрісні обличчя колишніх колег, що вигадували про нього всякі дурниці!
-Я сьогодні написала заяву на розрахунок, – посміхнулася Яна, сідаючи на диван до чоловіка. – Навіть відпрацьовувати не довелося. Починаю потроху речі упаковувати.
-От і добре, – Олег міцно обійняв дружину і, дивлячись кудись у стелю, вимовив:
-Навіть не віриться, що ми їдемо менше, ніж через місяць. Знаєш, а я напевно поміняю квитки на більш ранню дату. Полетимо на вихідних! Як тобі?
-Та хоч завтра!
Наполеглива праця допомогла здійснитися мрії. Ні Олег, ні Яна ні разу не пошкодують про своє рішення. Вони будуть жити щасливим життям, з двома дітьми, які з’являться через пару років після переїзду…
