Дочка на мене образилася, каже, що я розлучила її з чоловіком. Я чесно терпіла, майже чотири роки. Якщо щось і говорила, то тільки дочці, потихеньку. Зятю – ніколи! Але тут я просто не витримала.
Зміна на роботі була важка, ще й затриматися довелося. Загалом, додому дісталася тільки годині о дванадцятій дня. Зоряна моя з дитиною у дворі гуляє, а Ігор її, по всій видимості, вдома. Приходжу в квартиру і бачу – сидить на кухні, перед ним сковорідка на столі, на підставці, і він останню котлету прямо з неї доїдає.
Моїй доньці Зоряні і зятю Ігорю по тридцять років, в шлюбі вони близько чотирьох років, всі ці роки живуть зі мною. Батьки зятя теж живуть в панельній трикімнатній квартирі, але їх двоє, а я одна.
Тому молоді після весілля і оселилися у мене. У свій час збиралися виїхати на знімання, але тут в найближчій перспективі замаячила дитина, і роз’їзд якось сам собою відклався – «не поневірятися ж з малюком по чужих кутках».
Тепер дитині два роки, дочка сидить в декреті, я працюю медсестрою в лікарні позмінно, а зять в кінці минулого року втратив роботу і досі все так і знаходиться в пошуку себе.
Все ситуацією в країні прикривається, мовляв, зараз роботу годі й шукати. Зараз вже всі на роботу вийшли, і тільки наш Ігор продовжує лежати на дивані. В комп’ютері сидить мало не до ранку, потім спить до обіду. Чому б так не жити? На всьому готовому!
Ні, на ниві пошуків роботи він начебто щось робив: знайомим написав, резюме склав, раз в день переглядав всі сайти і надсилав листи на відповідні вакансії. Але нових відповідних вакансій щодня з’являється трохи, і весь процес моніторингу займав від сили годину, та й то не кожен день.
У час, що залишився зять сидів в інтернеті, грав в ігри, чим дратував мене неймовірно. Доньці я говорила кілька разів вже, але вона за нього горою. Він, мовляв, шукає роботу, ти просто не бачиш. Кожен день листи пише. Ага, відповідаю, то-то я бачу, що він о четвертій ранку у компа сидить. Листи, напевно, пише по роботі, так?
А вона – мамо, ти до нього упереджено ставишся.
А як до нього ставитися, якщо він, дорослий чоловік, живе у мене на всьому готовому, і навіть на тарілку макаронів собі заробити не може? Я вже не кажу про те, щоб утримувати дитину…
Ігорю в очі я претензій поки не пред’являла, але тиждень тому я таки не стрималася: все накопичене прорвалося біля сковорідки з «останньою котлетою».
Висловила йому все, слів не вибирала! І що живе в моїй квартирі, і що не працює, дванадцята година дня, а він тільки очі продер. Дитиною не займається, тільки їсть і паскудить. Останню котлету з’їв, міг би і подумати, що я з роботи прийду.
Коли я розійшлася, зять поставив сковорідку на плиту, пішов в передпокій, чую, одягнувся і вийшов з квартири. Тільки двері грюкнули.
Ігоря шукали всюди, де могли, майже п’ять днів. У своїх батьків він не з’явився, у друзів і знайомих, яких змогла згадати Зоряна, начебто теж. Телефон його залишився в кімнаті на підзарядці – зять пішов з дому без нього.
Донька не спала кілька ночей, обдзвонила всі лікарні. Прибігла сваха, мати Ігоря, звинувачувала всіх і вся, звернулися в поліцію, яка, як водиться, поставилася до справи абсолютно без ентузіазму. Ще б пак, дорослий чоловік після непорозуміння з тещею грюкнув дверима і пішов гуляти. Ну, не прийшов ночувати, подумаєш. Нагуляється і повернеться… Ну і що, що раніше так не робив ніколи – тепер ось зробив. Мав повне право.
Кілька днів вся сім’я була в напрузі. В результаті зять знайшовся, вийшов на зв’язок зі своєю матір’ю, повідомив, що живе у якогось знайомого, приїде чи подзвонить, коли зможе. Мене бачити не хоче тепер принципово, ніби як вийшов на роботу на будівництві, зніме кімнату, там буде видно.
І всі ці дні, донька мене звинувачує в усьому – мовляв, через мене зять пішов з дому. Це я його образила, довела! Сваха взагалі наговорила мені стільки всього. Молодець яка, щось до себе вона не взяла їх жити з дитиною! Але добре сваха – дочка зі мною не розмовляє досі.
Мабуть, треба було посміхатися і терпіти далі! Котлетки смажити і не виступати…
