У свої 58 років я практично залишилася без свого кута. І все через моїх дітей, а їх у мене двоє: старша дочка, їй 33 роки, живе в столиці з трьома моїми внуками, і син – йому 27 років, недавно одружився. Я їх дуже люблю, але все одно вважаю їх егоїстами, які лише чекають допомоги від мене. Але ж у мене сили вже не ті, я старію, я втомлююся. А зі мною зовсім не рахуються.
Чоловік у мене був не поганий, ми жили добре, але в один момент він пішов без пояснень. Чоловік знайшов собі іншу. Пів року він мені брехав, причому сам почувався недобре: живе зі мною і дітьми, а душею вже з іншою жінкою. Я ледве пережила це розлучення, особливо шкода було дітей.
Синові тоді було п’ять років було, смикав батька за джинси і дуже просив: «Тату, не йди, я буду чемний!». Чоловік сам переживав, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і аліменти справно платив. Ми іноді з ним спілкуємося по соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його не смикаю зайвий раз.
Мабуть я так переживала за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й капризи їх виконувала. Дочка хоче в гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – нехай, а на випускний найкраща і найдорожча сукня.
Все, що синові треба – теж будь-ласка! Крутилася на двох роботах, але все – дітям! Дочка захотіла вчитися в столиці – кредит взяла, виплачувала. Але вона цього не оцінила, вона кинула навчання і вискочила заміж. Встигла народити трьох дітей, бо вважала, якщо у неї є чоловік, то вчитися не треба.
Але чоловік у неї виявився великим ледарем, особливо ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже кликали – та скільки можна годувати вас, дармоїдів?! Навіщо стільки народжувати?
Третій онук народився, коли я тільки вийшла на пенсію, тоді дочка почала просити: «Мамо, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обоє на роботу вийдемо. Я квартиру залишила на сина і поїхала в столицю.
Чесно кажучи – я шалено втомлювалася не стільки від онуків, скільки від дочки і зятя. Спочатку вони були якось вдячні мені за допомогу, а потім почали сприймати все, як належне, практично зробили з мене покоївку.
Якось я приготувала вечерю, запекла рибу, зробила смачний салат, спекла тортик. Думала, посидимо, відсвяткуємо день народження доньки. Але коли зять повернувся з роботи, вони сіли вечеряти, а мене навіть за стіл не покликали. Мені було дуже прикро, я зрозуміла, що мене тут не поважають.
Та ще й зауваження робили: «Не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш! Я терпіла, а потім подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.
А там син уже привів невістку! Всі ці 2 роки він жив з нею, а коли я приїхала, вони розписалися і стали, так би мовити, офіційно чоловіком і дружиною. Весілля гуляти не хотіли, тому що у них на це своє бачення.
Новину про те, що я їду додому сприйняв якось без радості, ще й по телефону з сестрою посварився. Я приїхала додому, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і живемо мирно, але вона все робить по-своєму і зі мною не радиться.
Вони хочуть, щоб я лише прибирала, варила їсти і мовчала. Коли я приїхала, то побачила, що деякі меблі переставлені. Я спробувала поставити їх на своє місце і побачила, що невістці це дуже не подобається. Син стає постійно на сторону дружини.
Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але відчуваю в ньому прислугою. У доньки теж до мене таке ж відношення, навіть гірше, до неї точно більше не поїду. Подітися нікуди, сина вигнати страшно – шалено боюся самотності, але з невісткою мені складно.
Дзвонила своїй сестрі в село, вона мені: «Вижени з дому молодих!». Їй простіше сказати – у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Погано мені живеться з рідними дітьми. Це я така погана чи я дітей погано виховала?
